Луганська область

Луганська область — найбільш окупований регіон сучасної України. Луганськ опинився в окупації Російської Федерації ще в 2014 році. Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне — найбільші міста підконтрольної частини області — захоплено росіянами в червні–липні 2022 року. Старобільськ, Кремінна, Сватове — теж окуповано. На підконтрольній території залишається тільки окремі ділянки на кордоні з Харківщиною і Донеччиною.

Цей гід — не про активний туризм, а про спадщину регіону, яку треба знати і яка чекає на деокупацію. Луганщина не туристичний центр у звичайному сенсі, але це край з потужною природною спадщиною (Стрільцівський степ із дикими кіньми), давньою духовною (Преображенський печерний монастир), першою вугільною столицею Донбасу (Лисичанськ XVIII століття) і важкою індустріальною історією XX століття.

Важливо. Туристичне відвідування Луганської області зараз неможливе. Майже вся територія перебуває в окупації Російської Федерації — з 2014 (Луганськ та південь) і з 2022 (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Старобільськ, Кремінна та інші). Підконтрольні Україні ділянки — невелика смуга на півночі області, у безпосередній прифронтовій зоні з постійними обстрілами. Доступ для цивільних осіб і туристів — неможливий. Гід описує регіон як національну спадщину, не як активний туристичний напрямок.

Карточка регіону

У цій статті

1. Що це за край і чому туди їдуть
2. Географія, ландшафти, клімат
3. Історія коротко
4. Легенди та містика
5. Тимчасово окуповані території
6. Топ цікавих місць області
7. Маршрути — коли стане безпечно
8. Що зробити обов’язково
9. FAQ

Що це за край і чому туди їдуть

Луганщина — це північний край Донбасу, але з характером, який відрізняється від донецького. Тут менше індустрії, більше степу, більше лісів і річок. Якщо Донеччина — це «шахти і заводи», то Луганщина — це степ, козаки і Сіверський Донець. Принаймні в історичному сенсі.

До 2014 року на Луганщину їхали з трьох мотивів. Перший — природа: Луганський природний заповідник з трьома відділеннями (Стрільцівський степ, Станично-Луганський, Провальський), де живуть дикі коні-тарпани, бабаки, орли-могильники. Другий — духовна спадщина: Преображенський печерний монастир в Наугольному, рідкісне для степової України підземне сакральне місце. Третій — індустріальна спадщина: Лисичанськ як перше вугільне місто Донбасу, Сєвєродонецьк як ідеальне радянське місто XX століття, Сватове як вузол залізниці XIX століття.

Географія, ландшафти, клімат

Луганщина має дві ландшафтні зони. Північна частина (Сватівщина, Кременщина, Старобільщина) — це слобожанський лісостеп з дубовими лісами, річкою Айдар, м’якими горбами і густими селами. Південна частина — справжній степ з курганами, ярами, балками і Донбаським кряжем (відрогом Донецького), з вугільними родовищами і антропогенним ландшафтом шахт.

Через всю область проходить Сіверський Донець — найбільша річка регіону, з крейдяними скелями, лісами на берегах, рибалками. До 2022 року Сіверський Донець був улюбленою рекреаційною зоною східноукраїнців; зараз він проходить через зону бойових дій.

Окремий природний феномен Луганщини — Луганський природний заповідник, найбільший степовий заповідник Лівобережної України, заснований у 1968 році. Складається з трьох частин: Стрільцівський степ (бабаки і дикі коні-кіанги), Станично-Луганський (бор з сосен у заплаві Дінця), Провальський степ (зразок типчаково-ковилового степу). Поки не описаний на сайті як окрема сторінка. Усі три ділянки — в окупованій зоні.

Коли їхати. Туристичні поїздки на Луганщину наразі неможливі через повну окупацію. Гід зберігається для дня, коли регіон стане безпечним. У звичайних обставинах найкращий сезон — з квітня по жовтень для природи, цілий рік для культурних об’єктів.

Історія коротко

Землі сучасної Луганщини були заселені скіфами і сарматами в I тисячолітті до нашої ери — тут знаходять одні з найбагатших скіфських курганів країни. У середньовіччі — кочова зона. У XVII столітті сюди приходять донські козаки з північного боку (звідси назва річки Деркул — від козацького слова) і українські слобожани з заходу. У 1638 році засновано Сватове — перше слобожанське поселення сучасної області.

У 1795 році на правому березі Лугані Російська імперія заснувала Луганський чавуноливарний завод для виробництва гармат на флот. Це найдавніше промислове підприємство сучасної території України, відкрите задовго до Юзівки (1869). У XIX столітті регіон стає центром вугільної промисловості. Лисичанськ — перше вугільне місто Донбасу — заснований у 1710 році як Лисича Балка, з початком промислового видобутку у 1796 році. До цього на Донбасі сталі ще не плавили — це почалося пізніше.

У XX столітті регіон — одна з опор радянської важкої індустрії. Стахановський рух «ударників» (1935) почався з луганських шахт. У 1934 році Луганськ перейменовано на Ворошиловград, у 1958 повернуто, у 1970 знову Ворошиловград, у 1990 — знову Луганськ. У 1950-х будується Сєвєродонецьк — ідеальне радянське місто-завод для виробництва азотних добрив, з найкращою архітектурою повоєнного класицизму.

2014 рік. Як і в Донецьку, в Луганську починається сепаратистський заколот, підтриманий Росією. У квітні 2014 проголошено «ЛНР». До серпня 2014 «ЛНР» контролює південну частину області: Луганськ, Алчевськ, Стаханов, Краснодон. ЗСУ утримують Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Сватове, Старобільськ, Кремінну.

2022–2024 роки. Російське вторгнення відкрило другий етап війни. У травні–липні 2022 року росіяни захопили Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кремінну. До кінця 2022 року Луганська область де-факто повністю окупована. У 2023–2024 окупанти провели «референдуми», переселення населення, знищення культурних об’єктів і репресії проти проукраїнських активістів. Луганська область сьогодні — найбільш повно окупований регіон України.

Луганський чавуноливарний завод (1795) — перше промислове підприємство на території сучасної України. На ньому виливали гармати для Чорноморського флоту, які брали участь у Кримській війні 1853–1856 років. Українська металургія старша за Юзівку на 74 роки.

Легенди та містика регіону

1. Преображенський печерний монастир і його шахта

У селі Наугольне Старобільського району стоїть Преображенський печерний монастир — одне з найбільш дивних сакральних місць України. Монастир видовбано в крейдяній горі: підземні келії, ходи, церковні приміщення на кількох рівнях, на загальну глибину до 30 метрів. За легендою, монастир заснували монахи-біженці з Києва у XVII столітті, які прийшли в Дике Поле і вирили собі підземне сховище. Інша легенда стверджує, що монастир набагато давніший — що це слов’янське дохристиянське святилище, перероблене на християнський храм у XVII столітті. Археологи поки що сперечаються. На жаль, монастир зараз в окупації, його стан невідомий.

2. Дикі коні Стрільцівського степу

Стрільцівський степ — найдавніша частина Луганського природного заповідника, заснований ще у 1948 році. Тут зберігається один з останніх острівців цілинного степу в Європі, з ковилою, кочівнім різнотрав’ям, бабаками-байбаками і — легендарно — дикими кіньми-кіангами, потомками тих коней, на яких їздили скіфи. У 1990-х сюди завезли кіанів з Чорнобильської зони, де їх популяція уже сформувалась. Кажуть, у вечірньому степу можна побачити цілий табун, які пасуться на тлі сонця, що сідає. Місцева легенда стверджує, що ці коні — духи скіфських воїнів, які чекають на повернення своїх вершників. Стрільцівський степ наразі в окупації. Поки не описаний на сайті як окрема сторінка.

3. Лисичанські терикони — гори, які пам’ятають усю історію вугілля

У Лисичанську височіють терикони — кучугури породи, які виносили з шахт за 200 років видобутку вугілля. Найвищий занедбаний терикон Лисичанська має понад 80 метрів заввишки і нагадує штучну гору. На терикон можна підніматися — з нього відкривається краєвид на весь регіон. Місцева легенда стверджує, що в найстаріших териконах досі тліє вугілля: іноді у вологому повітрі видно тонкий дим. У радянські часи цю особливість використовували для прогнозу погоди.

Тимчасово окуповані території

Луганська область фактично окупована повністю. Сюди не можна поїхати без серйозного ризику. Але це частина національної території, і її історія варта знати.

Луганськ. Обласний центр з 400 тисячами жителів до 2014 року. Тут Воскресенський кафедральний собор, обласний краєзнавчий музей, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, Луганський чавуноливарний завод (1795) — найдавніше промислове підприємство сучасної території України. В окупації з квітня 2014 року.

Сєвєродонецьк. Друге за розміром місто області, з 100 тисячами жителів до 2022. Будувався з 1934 року як ідеальне радянське місто-завод для виробництва азотних добрив. Гарна архітектура повоєнного класицизму, центральна вулиця Маршала Конева (тепер Незалежності), Палац культури хіміків. До 2022 виконував функції адміністративного центру області (після окупації Луганська). У червні 2022 року Сєвєродонецьк окуповано після кровопролитних боїв.

Лисичанськ. Лисичанськ — перше вугільне місто Донбасу, засноване у 1710 році. Тут у 1796 році почали промисловий видобуток вугілля, від чого і пішов весь український Донбас. Гарна архітектура XIX століття, бельгійська скляна фабрика, гори-терикони. У липні 2022 року Лисичанськ окуповано.

Старобільськ. Невелике історичне містечко на Айдарі, засноване у 1685 році як козацька слобода. Тут зберігся історичний центр XIX століття з купецькими будинками, церквами, історичним вокзалом. У сталінські часи тут діяв табір військовополонених, де утримувалися польські офіцери перед розстрілом у Катині (1940). Зараз окуповано.

Кремінна (Кремінна). Лісове містечко в центрі Кременського лісового масиву — одного з найбільших лісових ландшафтів Лівобережної України. Колись курортна точка з санаторіями і базами відпочинку. Зараз — в окупації, лісовий масив зазнав значних пошкоджень через бойові дії 2022–2023 років.

Сватове. Адміністративний центр північної підконтрольної ділянки області до 2022. Залізничний вузол, історичне містечко. Тут стоїть паровоз-пам’ятник Mavag 1953 року — нагадування про залізничну спадщину регіону. Окуповано.

Краснодон. Місто на півдні області, відоме як «місто Молодої гвардії» — за повістю Олександра Фадеєва про підпільну організацію 1942–1943 років. Радянська пропаганда зробила Краснодон ідеологічним містом; пострадянські оцінки історії «Молодої гвардії» неоднозначні. В окупації з 2014 року.

Топ цікавих місць області

Усі локації нижче — на окупованій території. Гід зберігає їх як національну спадщину, до якої повернемось після деокупації.

Преображенський печерний монастир у Наугольному

Преображенський печерний монастир у селі Наугольне — найунікальніше сакральне місце Луганщини. Підземний комплекс келій і храмових приміщень на кількох рівнях у крейдяній горі, на загальну глибину до 30 метрів. Архітектурна аналогія — київські печерні монастирі, але тут масштабніше і у відкритому степу. Заснований не пізніше XVII століття, частково реставрований у 1990-х. В окупації; стан після 2022 невідомий.

Луганський природний заповідник

Луганський природний заповідник — найбільший степовий заповідник Лівобережної України. Три відділення: Стрільцівський степ (бабаки-байбаки, кіанги, цілинна ковила), Станично-Луганський (соснові бори в заплаві Дінця, рідкісні рослини), Провальський степ (типчаково-ковиловий степ і скіфські кургани). Заснований у 1968 році. Сьогодні всі три ділянки — в окупації. Поки не описаний на сайті як окрема сторінка.

Лисичанські терикони і бельгійська скляна фабрика

Найвищий занедбаний терикон Лисичанська — класика урбекс-туризму Донбасу. Поряд — Бельгійська скляна фабрика Лисичанська, заснована у 1913 році бельгійським інженером Анрі Морелем. Це одне з найкрасивіших промислових будинків XX століття України, з фахверковими стінами в німецько-бельгійському стилі. До 2014 року тут діяв музей скла, після окупації стан невідомий.

Меморіальний комплекс «Привільнянський плацдарм»

Меморіальний комплекс «Привільнянський плацдарм» — меморіал на місці однієї з ключових битв за визволення Луганщини від нацистів у 1943 році. Скульптурний ансамбль 1985 року, оглядовий майданчик над Сіверським Дінцем. Поки що в окупованій зоні.

Паровоз-пам’ятник Mavag у Сватовому

Паровоз-пам’ятник Mavag 1953 року в Сватовому — ще одна точка індустріальної спадщини регіону. Угорський паровоз післявоєнних років, що працював на Слобожанській залізниці і зберігся як меморіал. Сватове — залізничне місто, з потужним депо XIX століття.

Сєвєродонецьк — ідеальне радянське місто

Сєвєродонецьк — зразок повоєнної радянської містобудівної ідеології. Все місто планувалося як єдиний ансамбль для працівників ВО «Азот»: широкі бульвари, неокласичні фасади, Палаци культури, парки, фонтани. Архітектурно це один з найбільш цілісних радянських міст України. До 2022 року тут жило понад 100 тисяч людей. Після боїв 2022 року — в окупації, з суттєвими руйнуваннями житлового фонду. Поки не описаний на сайті як окрема сторінка.

Кременський лісовий масив

Кременський лісовий масив — один з найбільших лісових ландшафтів Лівобережної України, площею понад 40 тисяч гектарів. Сосна, дуб, береза. До 2014 року — рекреаційна зона з санаторіями, базами відпочинку, ягідно-грибним туризмом. У 2022–2023 роках через бойові дії значна частина лісу постраждала — пожежі, вирубки, мінне забруднення. Зараз в окупації.

Маршрути — коли стане безпечно

Маршрути нижче — це те, як Луганщина показувалася туристам до 2014 і частково до 2022 року. Зараз вони повністю неможливі через окупацію. Гід зберігає їх для дня, коли регіон стане безпечним.

Маршрут 1. Преображенський монастир і Старобільщина

Тематичний паломницький маршрут. Преображенський печерний монастир у Наугольному з підземними келіями. Далі — Старобільськ з його історичним центром, церквами, купецькими будинками і Меморіалом польським офіцерам.

Маршрут 2. Степовий день — Стрільцівський степ

Природний маршрут для тих, хто любить дикі пейзажі. Стрільцівський степ з табуном кіангів і колоніями бабаків. Спостереження за птахами (орли-могильники, степові гілоки, дрохви). Спокій степу і відчуття вільного простору.

Маршрут 3. Індустріальна Луганщина — Лисичанськ і Сєвєродонецьк

Маршрут пам’яті про український Донбас. Найвищий терикон Лисичанська з оглядом міста згори. Бельгійська скляна фабрика. Далі — Сєвєродонецьк з його повоєнним радянським ансамблем. Маршрут зараз неможливий.

Маршрут 4. Сіверський Донець на байдарці

До 2014 року — популярний літній маршрут: спуск по Сіверському Дінцю на байдарках від Кремінної до Святогірська (Донецька область). Лісисті береги, крейдяні скелі, рибальські стоянки. Маршрут зараз неможливий — ріка проходить через зону бойових дій.

Маршрут 5. Залізнична Луганщина — Сватове і депо XIX століття

Маршрут для шанувальників залізниці. Паровоз Mavag у Сватовому, старі депо XIX століття, історичні станції. Поряд — меморіальний комплекс «Привільнянський плацдарм». Маршрут зараз неможливий.

Що зробити обов’язково на Луганщині (коли стане безпечно)

• Спуститися в підземні келії Преображенського печерного монастиря — одна з найдивніших сакральних локацій України.
• Постояти у Стрільцівському степу на заході сонця — коли табуни кіангів пасуться на тлі ковили. Так виглядав степ у часи скіфів.
• Піднятися на найвищий терикон Лисичанська — з оглядом на промислову Луганщину з 80 метрів.
• Зайти в Бельгійську скляну фабрику Лисичанська — одне з найкрасивіших промислових будинків Донбасу.
• Прогулятися центральним проспектом Сєвєродонецька — ансамблем повоєнного радянського класицизму, рідкісним у своїй цілісності.
• Постояти біля Меморіалу польським офіцерам у Старобільську — нагадування про Катинський злочин 1940 року.
• Скуштувати слобожанський борщ зі свининою і помідорами у локальному ресторані Сватового або Старобільська — інша школа борщу від донецької.
• Постояти на крейдяному обриві Сіверського Дінця поблизу Кремінної — один з найкрасивіших краєвидів регіону.
• Зайти в Луганський краєзнавчий музей — коли він буде відновлений після окупації.
• Купити мед з луганського степу — традиційне виробництво, прив’язане до різнотравних степів заповідника.

Стрільцівський степ — один з небагатьох в Європі заповідників, де зберігся цілинний степ з ковилою, бабаками і дикими кіньми. У звичайних умовах туристи могли тут залишатися тільки в супроводі гідів, бо степ — вразлива екосистема. Сьогодні цей степ — в окупації, що загрожує не лише туризму, а і самій його збереженості.

Питання, які виникають найчастіше

Чи можна зараз поїхати на Луганщину?

Ні. Туристичне відвідування Луганщини зараз неможливе. Майже вся територія перебуває в окупації Російської Федерації — з 2014 (Луганськ та південь) і з 2022 (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Старобільськ, Кремінна, Сватове). Поїздки туди неможливі без надзвичайного ризику для життя. Підконтрольні Україні ділянки на півночі — в безпосередній прифронтовій зоні.

Коли Луганщину деокупують?

Деокупація Луганської області — стратегічна мета України. Точні терміни залежать від ходу війни і подальших військових і дипломатичних рішень. Україна не визнає окупацію і працює над відновленням цілісності території. Поки що — пам’ятаємо.

Що сталося з Сєвєродонецьком і Лисичанськом у 2022 році?

З травня по липень 2022 року російські війська провели наступ на Сєвєродонецький виступ. Після двомісячних кровопролитних боїв 25 червня 2022 року окуповано Сєвєродонецьк, 3 липня — Лисичанськ. Українські сили відступили на північ області. Обидва міста зазнали значних руйнувань: житловий фонд, інфраструктура, історичні об’єкти.

Що було в Преображенському печерному монастирі?

Преображенський печерний монастир у Наугольному — підземний сакральний комплекс XVII століття (можливо, давніший), видовбаний у крейдяній горі. Кілька рівнів, підземні келії, ходи, церковні приміщення, на загальну глибину до 30 метрів. Унікальний для степової України. До 2014 року приймав паломників, з 2022 в окупації; стан невідомий.

Що таке Луганський природний заповідник?

Найбільший степовий заповідник Лівобережної України, заснований у 1968 році. Три відділення: Стрільцівський степ (цілинний степ із дикими кіньми-кіангами), Станично-Луганський (сосновий бір у заплаві Сіверського Дінця), Провальський степ (типчаково-ковиловий степ). Усі три — в окупації з 2022 року, екологічний стан невідомий.

Чи буде Луганщина відкрита для туризму в майбутньому?

Так, після деокупації території. Регіон зберіг значний туристичний потенціал: Преображенський печерний монастир, Луганський природний заповідник, Лисичанська бельгійська скляна фабрика, Сєвєродонецьк як ансамбль повоєнного класицизму, Сіверський Донець як водна туристична артерія. Це буде відновлення регіонального туризму, паралельно з мережею меморіальних маршрутів про окупацію 2014–2024 років.

Які найвідоміші страви Луганщини?

Слобожанський борщ зі свининою і помідорами (інша школа борщу від донецької), степова баранина, кисла капуста, луганські вареники з картоплею. На півночі (Сватове, Кремінна) — вплив слобожанської кухні Харківщини: галушки, пироги з гарбузом і маком. На півдні — шахтарська кухня з вареними картоплями і салом.

Що привезти з Луганщини?

До 2014 року класичні сувеніри: бельгійське скло з Лисичанська (старовинні зразки і нові вироби), мед з луганського степу, мініатюри з шахтарськими символами, листівки з краєвидами Дінця, місцеві варення з ягід. Сьогодні все це — в магазинах евакуйованих майстрів в Києві, Львові, Дніпрі.

Луганська область — це регіон, який сьогодні цілком в окупації. Це факт, який не можна замовчати. Але це не означає, що Луганщина — «не Україна». Це українська степова, лісостепова і промислова земля зі своєю спадщиною: підземним монастирем у крейдяних горах, диких коней у Стрільцівському степу, бельгійських скляних фабрик Лисичанська, повоєнного класицизму Сєвєродонецька.

Цей гід зберігається для дня, коли регіон стане відкритим. До того часу — пам’ятаємо. Луганщина — це Україна.