Вараш (Кузнецовськ)

Вараш – унікальне місто. Своїм корінням воно проросло у давнє минуле, а вершинами інтелекту сягає новітніх технологій ядерної енергетики ХХІ століття. Перші поселення з’явились на цій землі дуже давно, ще у кам’яну добу, а перша письмова згадка була у 1577 році, як село князя Михайла Чорторийського.

Сьогодні Вараш — одне з небагатьох міст світу, на гербі яких зображена атомна електростанція, і це не дивно, місто було народжене для її обслуговування. Перший символічний кілок на місці, де має бути споруджена атомна електростанція, було забито 25 травня 1973 році. З цього моменту вигляд місцевості змінився до невпізнаваності: колись вона була вкритою болотами й мала 29 дворів села Вараш, але болота осушили, двори позносили й почали будувати місто на чистому полі.

 

Це дозволило реалізувати унікальні для містобудування технічні рішення — для забезпечення міста питною водою використовувати артезіанську воду. У світі є дуже мало міст, які мають таку гарну питну воду, більшість жителів спокійно п’ють воду прямо з крана. Проєкт Рівненської АЕС був передовим і відповідав чинним тоді радянським і міжнародним вимогам ядерної безпеки. Низка технічних рішень була унікальною.

 

Націоналістичні рухи
В період, коли ситуація у Радянському Союзі ставала дедалі нестабільнішою, набували поширення націоналістичні рухи. Навесні 1989 року Романом Омельчуком у місті було організовано осередок “Товариства Української мови”; осередок, а пізніше й міську територіальну організацію Народного Руху України за перебудову; а в 1990 році — осередок Української республіканської партії. Саме ці три організації і вели активну національно-патріотичну боротьбу у місті та на атомній станції, де, як казав Роман Омельчук, була «оаза російського імпершовінізму, де кожен другий був якщо не співробітник, то принаймні стукач в КДБ».

Під час мітингу на стадіоні у Кузнецовську 13 січня 1990 року вперше були підняті 3 блакитно-жовті прапори. Міліціонери намагались силою відібрати їх, але рухівці не поступились. А 21 січня 1990 року кузнецовські рухівці і працівники РАЕС взяли також участь у формуванні Ланцюга Злуки на День Соборності України в Рівному. У наші дні 1 грудня 2013 року на центральній площі відбувся мітинг на підтримку Євромайдану, який зібрав понад тисячу людей. У 2016 році, в наслідок декомунізації, місту Кузнецовськ повернули історичну назву села Вараш. А у 2020 році місто стало центром ОТГ.

 

 

Місто може бути цікавим для урбаністів, як приклад штучноствореного. Попри віддалене розташування, місто є дуже розвиненим, а РАЕС сприяє його культурному розвитку (є сучасний стадіон, багато гуртків для молоді, громадських організацій).

 

А також для тих, хто цікавиться катастрофою на ЧАЕС: Вараш і Прип’ять дуже схожі, так як міста-атомники будувалися за подібним планом. Прогулюючись містом, можна уявляти що це та ж сама Прип’ять, проте не знищена Чорнобильською катастрофою. Місто хвалять за його чисте повітря та охайність. Захоплюючою може стати екскурсія на атомну електростанцію, або ж просто прогулянка біля градирень – ці споруди, висотою аж 150 метрів, заворожують, при цьому водяна пара, яку вони виділяють, є безпечною для здоров’я. Подорожньому Юрію Рудому це одразу нагадало Спрінгфілдську АЕС з мультфільму Сімпсони.

 

Для тих, хто любить біг, або ж бажає розпочати, існує унікальний «Забіг під градирнями», родзинка якого в тому, що маршрут пролягає навколо атомної станції, в прямому сенсі під градирнями – гідротехнічними спорудами Рівненської атомної електростанції. У місті також є кілька активних спільнот бігунів, наприклад “Varash Running Club”, є можливість долучитися до їх тренувань та отримати нові спортивні знайомства.

Музей «Полісся» знаходиться недалеко від центру, містить художні, історичні виставки, а також інтерактивні виставки про роботу АЕС. У мистецькій залі міста регулярно проводяться виставки місцевих, і не тільки, талантів.

 

Свято-Михайлівський храм є однією з найбільших історичних пам’яток міста та був збудований у 1776 році. Михайлівський храм був зразком давньоруського типу. Через те, що село постійно потерпало від пожеж, ймовірно, що його було зведено на заміну згорілому храму, який існував у селі щонайпізніше як з 1583 року. Окремі дослідники стверджують, що там знаходились унікальні ікони, які, однак, не збереглися. 10 лютого 1961 р. відбулася остання служба у Свято-Михайлівському храмі, після якої він був закритий радянською владою. Залишки церкви ще встигли побачити перші будівники РАЕС, які не могли без болю спостерігати за її руйнуванням, але ніхто не міг нічого вдіяти – влада не бажала церкви. Лише у дев'яностих роках на цьому місці виріс новий храм, близько берега річки Стир і часто є елементом картин місцевих художників.