Микулинці

Сортування: orderby
Кількість:
Микулинці
Микулинці - місце де статуї втікають з костелу, дерева ростуть догори корінням, а з кранів микулинчан ллється пиво.
 
Микулинці - мальовниче селище Тернопільської області. Найбільш воно привабливе весною, коли юна красуня увінчує дерева квітами нареченої, а вони, натомість, падають хурделицею пелюсток, проводжаючи біловолосу зиму. Сей цвіт кружляє, летить, зазирає у кожну шпаринку отих давніх Микулинців, і опускається на мури давньої фортеці. Вона пам'ятає часи, коли турки напали на неї, роздівали по камінчику, немов, біда сироту. Але попри 15-денну облогу вона не здалася, не змогли побороти її вороги, навіть коли зруйнували одну з оборонних веж. Існує легенда, що хитрі микулинчани, прокопали 10 кілометровий підземний хід до Струсова (також неймовірно атмосферного місця), і так поповняли свої резерви.
 
У тьмі ночей, коли горбата відьма краде зірки, із замку виходить дивовижна жінка, вона віками чекає свою дитину, жаль, що не судилося їй народити. А все тому, що батько її закаменував у мурах замку, себто через непослухання, бо полюбила парубка не годному бажанням батька.  Коли ж прогуляєтесь ввечері біля мурів камінного велетня то обов'язково побачите її, та й не тільки, мужньо марширують духи солдатів, що відважно захищали улюблене містечко. Кажуть, що це душі померлих, які не покояться. Здається, що кожен його житель до кінця віку не може намилуватися рідним краєм, і от після смерті, вони гуляють в розкішному одязі білосніжних пелюсток весняного цвіту.
 
Дорога на сьоме небо - так я називаю кам'яні сходи, які колись ніжно огортали пелюстки липи, в повітрі чувся гул бджіл, а кущі троянд милували очі покоління графів, їхніх слуг, тай заможних микулинчан. Якщо підніматися нескінченною кам'яною доріжкою всіяною сходами, згадується та молода леді, яку колись згубило любов, бо закохалась у садівника. Граф- батько був проти весілля, як же, його багата красуня дочка, вийде заміж за якогось бідного садівника!?  І насміхаючись з молодих закоханих, викопав дерево і посадив догори корінням, мовляв, якщо дерево прийметься, то молоді зможуть бути разом. Чи то доля усміхнулася щирою посмішкою, чи кучерявий купідон доглядав за деревом, а, може, молода графиня вимолила чуда у костелі, але навесні у вікна батька-графа вальсом закружляв білосніжний цвіт дерева-догори корінням, сповіщаючи про весілля. Розлютився граф і все-одно заборонив молодим з'єднати свої долі. Графиня Юзефа Рей, з горя випила отруту і померла залишивши лиш згорток паперу з відбитками від гірких сліз і чорнильним надписом "якщо не буду я з коханим, то хай не буду я нічия".
 
 
Про неймовірну історію кохання нагадує лиш величний палац, який ховається у безлічі зелених красенів, на вершечку гори. Підійдіть поближче, на мить заплющіть очі, вдихніть запах квітів, прислухайтесь. Крізь товсті стіни чути музику, десь у залі, наповненій картинами та золотою оздобою, кружляють  вальс, чути сміх, радість, закохані усмішки, а зі стін дивляться безліч картин роду Конопки. Приїжджають гості із заморських країн, бо ж в Микулинцях відкрився курорт, потрібно підлікуватися а перед тим, добряче погуляти тай відчути щедрість місцевої знаті. Не кожен зможе прийти на бал, бо охороняють замок чотири атланти, вони тримають на своїх плечах весь палац, немов слони Землю, в отих давніх міфах. Тільки уявіть, звідусіль чути музику, закохані пари гуляють трояндовим парком, запах смачних наїдків лоскоче за носа усіх гостів, десь там чути цокіт коней з каретою, а над палацом Архангел Михаїл оберігає від злих духів. Жаль, що не збереглася його статуя до цих днів, вона ж бо, вкрашала вхід палацу, а в руках архангел тримав герб роду Конопок.
 
Мій мужній велетень, він одягнений у біле вбрання, і красу його видно звідусіль, він немов недосяжна зірка, що мерехтить, виблискує сяйвом, яку хочеться взяти і заховати, подалі від інших, хай стоїть, хай буде моїм скарбом, на якого поглядатиму перед сном. Микулинецький костел один з найкрасивіших творінь Тернопільщини. Стіни прикрашають дванадцять апостолів- охоронців, над ними височіють гіганти- колони, і балкон, під самим небом. Сей балкон немов скляна куля ворожки- дає поглянути на світ іншими очима. Коли піднімаєшся  під хмари, на старезний кам'яний балкон, серце щемить від радості, перехоплює дух немов на вінчанні, коли возз'єднуєш долю з найулюбленішою людиною, і вже не можеш дочекатися цієї миті. Піднімаєшся старою драбиною, вдихаєш останній ковток повітря, перед чудом, і розплющуєш очі. Хочеться плакати від радості, пейзаж, що відкривається із хмар  заворожує, видно старовинні Микулинці і найближчі села, так немов Сам Бог творив цю красу зі стін костелу, стоячи таки, на цьому балконі. Інколи, мені здається, що Троїцький, позує до фото, або, немов той біс, робить парі між художниками:"ану хто краще мене намалює". Поряд з ним є камяно-позеленівший польський цвинтар- місце загублених душ. Тут- таки, спочиває графиня, що померла від нещасного кохання.
 
Ви знаєте де вперше в Україні виробляли хмільне?!В тих же Микулинцях! Ще польський король Сигизмунд у 1596 році смакував смачнющим пивом. Микулинчани навіть не дивуються, коли їхні гості, навіть не почастувавши смачнющих наїдків, першим ділом відкривають крани, щоб перевірити, чи тече пиво.
 
Микулинці- місце, де його жителі ніколи не бувають сумні, завжди дарують усмішку і гордяться, мов той павич, що живуть у найстарішому містечку на Тернопільщині бо ще  в 1096 Мономах у "Повчанні" згадав про квітучий край, напророкувавши велику долю. Тут можна знайти свою заквітчану музу, запевняю, вона не покине вас до росяного світанку ваших сивих пасм. Як?- записуйте в блокнот. Пройти вербовою стежинкою, навпроти будинку чарівника (він ж бо, зробив дім неприступним, розливши перед ним зелене болото), далі- біля ставка з дюжиною риби( не сидіти б там стільки рибалок) і ось ви прийшли до водоспаду, що нагадує блакитнооку дівчину,  яка  розчесує свої довгі кучері, вплітає в волосся стрічки і кладе вінок, перед купальською ніччю.   
 
Микулинці- містечко де австрійська бруківка розповідає дітлахам казки, сивобороді будинки згадують важкі часи жовтої зорі, та радіють синьо жовтому світанку, і десь у центрі цієї байки вкривається плющем будинок культури співаючи пісні а Шевченко- вишневі вірші.
Автор: Андріана Мрочок
 
Copyright MAXXmarketing GmbH
JoomShopping Download & Support