Донецьк

Місто, яке заснував валлієць у 1869 році і назвав на честь самого себе — Юзівка (від англ. Hughes — Юз). Місто, яке Сталін у 1924 перейменував на Сталіно, а Хрущов у 1961 перетворив на Донецьк. Місто, у якому стояла найкраща футбольна арена України з матчами Євро-2012, найбільший в Європі ботанічний сад вугільного регіону і півмільйона трояндових кущів. Місто, яке з 6 квітня 2014 року перебуває під окупацією Російської Федерації.

Цей текст — не туристичний гід. Це оглядова стаття про українське місто, в яке зараз не можна поїхати. Як і у випадку з Прип’яттю або Маріуполем, ми пишемо про Донецьк не як про активний маршрут, а як про частину України, яка тимчасово недоступна і чекає повернення. Усе, що нижче, — це або історія, або те, що було до 2014 року, або те, що варто знати про це місто.

⚠️ Актуальна ситуація. Донецьк перебуває під військовою окупацією Російської Федерації з 6 квітня 2014 року, із вересня 2022 формально «анексований» рф (Україна і ООН визнають його українським містом). Поїздки сюди з підконтрольної Україні території — фізично неможливі і небезпечні: лінія фронту проходить за десятки кілометрів, в’їзд тільки через окуповані території рф. Не рекомендуємо жодних подорожей до Донецька в нинішніх умовах. Стаття зберігає історичну і культурну пам’ять про місто до окупації.

📍 Карточка міста

Рік заснування	1869 (валлієць Джон Юз заклав металургійний завод і селище Юзівка)
Адмінстатус	Обласний центр Донецької області (з 2014 функції перенесені в Краматорськ)
Поточний статус	Тимчасово окупований Російською Федерацією з 6 квітня 2014 року
Історична земля	Південне Дике Поле, Донбас (індустріальний з XIX ст.)
Населення	~1 млн (1989, пік); ~960 тис. до 2014; зараз достовірних даних нема
Площа	~358 км2
Головна річка	Кальміус
Колишні назви	Юзівка (1869–1924), Сталіне/Сталіно (1924–1961), Донецьк (з 1961)
Прізвиська	Місто мільйона троянд, столиця Донбасу, «Юзовка»

У цій статті

1. Що це за місто
2. Розташування і характер
3. Історія коротко
4. Легенди та міські міфи
5. Що було в Донецьку до 2014 року
6. Що з містом зараз
7. Що варто буде побачити після деокупації
8. Питання, які виникають найчастіше

Що це за місто

До 6 квітня 2014 року Донецьк був п’ятим за розміром містом України (~960 тис. мешканців), обласним центром Донецької області, промисловою столицею Донбасу і одним із найбільш динамічних міст Сходу. Тут стояла Донбас Арена — найкраща футбольна арена України, побудована за зразками європейських стадіонів і відкрита у 2009. Тут грав «Шахтар» Донецьк — найуспішніший український футбольний клуб XXI ст. (на той час). Тут проводилися чотири матчі чемпіонату Європи з футболу 2012 року, включно з півфіналом.

Місто було індустріальним за духом, але водночас зеленим: бульвар Пушкіна з акацієвими алеями, Парк Щербакова (центральний міський парк), Ботанічний сад на 261 га (один із найбільших у Європі для індустріального міста). Неофіційний слоган: «Місто мільйона троянд» — на честь щорічних висадок, які проводила міська адміністрація з 1960-х. У певні роки в Донецьку справді висаджували понад мільйон трояндових кущів за сезон.

Сюди — до 2014 року — їхали з трьох мотивів. Перший: бізнес, особливо у вугільну і металургійну промисловість (Донецьк був резиденцією компанії SCM Ріната Ахметова, найбільшого приватного бізнесу України). Другий: футбол, концерти, Євро-2012. Третій: Донбас як економічний регіон зі своїм характером, кухнею, акцентом, ідентичністю шахтарського міста.

Розташування і характер міста

Донецьк стоїть на Донецькому кряжі — геологічно найдавнішій частині сучасної України, з кам’яним вугіллям, яке формувалося ~350 млн років тому. Висота над рівнем моря — близько 220 м. Через центр тече Кальміус — невелика степова річка, яка в межах міста утворила кілька водосховищ. На сході — Макіївка (по суті, агломерація з Донецьком), на півночі — Горлівка і Єнакієве (батьківщина Януковича).

Місто має чітку радіально-кільцеву геометрію: центр на правому березі Кальміуса, з якого виходять довгі проспекти — Артема (тепер Соборний), Ілліча, Леніна, Театральний. Кожен веде у свій робітничий район із шахтами і заводами. Хіміків, Лідіївка, Текстильник, Будьонівський — це не просто райони, це окремі історії, кожен зі своїм характером.

До 2014 центр був надзвичайно зеленим і чистим (за стандартами індустріальних міст), з пішохідним бульваром Пушкіна, кав’ярнями, ресторанами, торговими центрами. Окрема «інстаграмна» локація — фонтани на площі Леніна ввечері. У 2010-х Донецьк інвестував у міську інфраструктуру до Євро-2012 більше, ніж будь-яке інше українське місто, крім Києва.

Історія коротко

Юзівка: валлієць у Дикому Полі (1869–1924)

У 1869 році валлійський інженер Джон Юз (John James Hughes) із сім’єю і командою з кількох сотень валлійських робітників приїхав із Лондона на територію Бахмутського повіту Російської імперії. Юз отримав концесію на побудову металургійного заводу і видобуток вугілля. На правому березі Кальміуса, серед степу, він заклав металургійний завод і селище для робітників, які назвали Юзівкою — за прізвищем засновника (Hughes → «Юз»). За кілька десятиліть Юзівка перетворилась на головне індустріальне місто Донбасу: до 1917 року тут діяло понад 50 шахт, кілька металургійних заводів, залізничний вузол. Юз помер у 1889 році в Санкт-Петербурзі і похований у Лондоні, але його прізвище залишилось у назві міста на 55 років.

Сталіно: радянська індустріалізація (1924–1961)

У 1924 році, на хвилі перейменувань під керівників СРСР, Юзівку перейменували на Сталіне (потім — Сталіно) на честь Йосипа Сталіна. Це почалась епоха радянської індустріалізації: примусова колективізація, Голодомор (Донеччина постраждала, хоча менше за центральні області), сталінська «п’ятирічка», масовий завіз робочої сили з усіх кінців СРСР. До початку 1940-х Сталіно стало одним із п’яти найбільших промислових міст Радянського Союзу.

Друга світова війна торкнулась міста жорстоко: окупація нацистською Німеччиною з жовтня 1941 по вересень 1943, знищення єврейського населення (Сталіно мало одну з найбільших єврейських громад України — до 30 000 осіб), руйнування шахт і заводів при відступі обох сторін. Після війни місто відбудовували протягом 1945–1955 років.

Донецьк: пік радянської слави (1961–1991)

У 1961 році на хвилі десталінізації Хрущов перейменував Сталіно на Донецьк — за назвою Сіверського Дінця і Донецького кряжу. У 1960–1980-ті це був «вугільний Голлівуд» СРСР: місто з найвищими зарплатами для робітників, найкращою спортивною інфраструктурою (стадіон «Шахтар», який знесли у 2007 для побудови Донбас Арени), потужною мережею культурних установ. Тут засновувалися славетні шахтарські династії: робота під землею вважалась престижною і високооплачуваною. У 1980-ті населення міста перевищило 1 мільйон.

Незалежна Україна: занепад, потім «ахметівська» епоха (1991–2014)

1990-ті були важкими: занепад вугільної промисловості, закриття шахт, безробіття, кримінал. Але до 2000-х місто змінилось: з’явився Рінат Ахметов — донецький олігарх, який скупив «Шахтар», заклав Донбас Арену (2009, $400 млн), вкладав у реконструкцію центру, кав’ярні, торгові центри. До 2014 Донецьк виглядав як одне з найбільш сучасних і динамічних міст України. Тут проводили Євро-2012 (4 матчі, включно з півфіналом), сюди приїздили європейські делегації.

Окупація: 6 квітня 2014 і далі

Після Революції Гідності і початку анексії Криму, у березні–квітні 2014 в Донецьку розпочалися проросійські мітинги. 6 квітня 2014 року група озброєних людей під керівництвом російських спецслужб захопила Донецьку обласну державну адміністрацію. Через тиждень проголошено «Донецьку Народну Республіку» (ДНР). Українська армія втратила Донецьк без бойових дій — гарнізон вивели для уникнення масштабних втрат серед цивільних. З 6 квітня 2014 року Донецьк перебуває під військовою окупацією Російської Федерації.

Через місяць після окупації, у травні 2014, Донбас Арена перестала функціонувати: «Шахтар» виїхав до Львова, потім до Харкова, потім до Києва. У серпні 2014 над ареною впав мінометний снаряд; з тих пір вона стоїть закритою. У вересні 2022 рф провела «референдум» про «приєднання» Донецької області до Росії (не визнаний жодною демократичною країною світу). Активні бойові дії на лінії фронту тривають по теперішній час за 30–50 км від міста.

ФК «Шахтар» Донецьк виїхав із рідного міста 15 травня 2014 року, після обстрілу учбової бази. З тих пір клуб 11+ років грає в «вигнанні»: Львів (2014–2017), Харків (2017–2020), Київ і знов Львів (з 2020). Це найдовший період «футбольного вигнання» в історії європейського футболу для клубу, який не припиняв виступів. У домашніх матчах «Шахтар» виходить на поле під гімн «Слава Україні» з прапором Донецька.

Легенди та міські міфи

1. Валлієць, який заснував Донбас

Історія Джона Юза — одна з найбільш незвичних в історії промислової України. У 1869 році 55-річний валлієць, який ніколи раніше не був у Російській імперії, отримав концесію і поплив пароплавом із Лондона до Таганрога із сім’єю і командою валлійських інженерів. У середині дикого степу, без жодної інфраструктури, він заснував не просто завод, а ціле місто, яке через 50 років стало мільйонником. Юзівка зберігала валлійський слід десятиліттями: тут діяли англіканська церква, англомовна школа, валлійський футбольний клуб. Юз помер у 1889 і похований у Лондоні. Його нащадки тричі приїздили в Юзівку до 1917 на родинні візити. Місцеві кажуть: «Якщо вибити з Донецька валлійський слід, лишиться тільки степ».

2. Місто мільйона троянд

У 1960–1980-х Донецьк офіційно носив прізвисько «Місто мільйона троянд». Як? Кожної весни міська комунальна служба висаджувала у клумбах, парках, на бульварах від 200 000 до 1 000 000 трояндових кущів. Цвіли вони з травня по жовтень. Це був прямий контраст з образом «шахтарського» чорного міста — навмисна стратегія радянської пропаганди показати, що «Сталіно»/Донецьк не лише вугілля і метал. У 2007 році місто внесли в Книгу рекордів Гіннеса як «місто з найбільшою кількістю троянд на одного мешканця». Деякі донеччани досі впізнають один одного за словом «роза».

3. Підземні шахтарські привиди

Як і в будь-якому шахтарському місті, в Донецьку є легенди про підземну містику. Найвідоміший — «Шубін»: гірський дух, що живе у вугільних пластах і періодично попереджає шахтарів про небезпеку. Якщо в забої з’являється холодний протяг, без видимої причини гасне ліхтар, або в стіні чути стукіт «якогось гострого» — це Шубін каже виходити нагору. Багато донецьких шахтарів старшого покоління в нього щиро вірили (а молодші вдавали, що не вірять, але про вентиляцію перевіряли). Шубін має офіційний пам’ятник у Донецьку — біля Драмтеатру, в образі бородатого старого з ліхтарем. До 2014 року це була обов’язкова фото-точка міста.

Що було в Донецьку до 2014 року

Нижче — перелік ключових об’єктів Донецька, якими місто вирізнялося до окупації. Усі вони перебувають у місті, доступ до якого з підконтрольної території зараз неможливий. Багато з них зазнали пошкоджень або руйнувань.

Донбас Арена

Донбас Арена — футбольний стадіон на 52 187 місць, відкритий у 2009 році. Один із небагатьох в Україні стадіонів, побудованих повністю за приватні кошти (~$400 млн інвестицій Ріната Ахметова). Сертифікований УЄФА на найвищу категорію «Elite». Приймав 4 матчі Євро-2012, включно з півфінальним матчем (Іспанія — Португалія). Архітектурно одна з найкращих сучасних спортивних споруд України: еліптична форма, скляний фасад, унікальне внутрішнє освітлення. З травня 2014 не функціонує; у серпні 2014 над ареною впав мінометний снаряд, пошкоджено вхід. Стан споруди в окупації — за різними оцінками, від «законсервована» до «поступово руйнується».

Бульвар Пушкіна

Бульвар Пушкіна — головна пішохідна вулиця Донецька, «донецький Хрещатик». Йде через центр від театру опери і балету до Парку Щербакова. По обидва боки — кав’ярні, ресторани, торгові точки, скульптури, фонтани. Особлива деталь: на бульварі стояли десятки бронзових скульптур-фантазій (донецький скульптор-Котляревський працював у стилі сюрреалістичних мініатюр) — шахтар, шкіряний м’яч, троянда, ангел. До 2014 року це була найжвавіша вулиця міста.

Парк Щербакова

Парк культури і відпочинку імені О. С. Щербакова — центральний міський парк (близько 150 га), один із найбільших в Європі для міста такого розміру. Створений у 1932 році, з озерами, фонтанами, алеями, атракціонами. До 2014 в парку працювало колесо огляду 55 м, картинг, океанаріум, дитяче містечко. У 2014–2024 частково зруйнований обстрілами.

Донецький ботанічний сад

Донецький ботанічний сад НАН України — один із найбільших ботанічних садів Європи (261 га). Заснований у 1965 році як науковий центр з адаптації рослин до промислового забруднення. До 2014 тут вирощували понад 5 000 видів рослин, з найбільшою колекцією троянд в Україні (тих самих, з яких місто отримало прізвисько). Після окупації частина колекцій загублена.

Донецький академічний обласний драматичний театр

Заснований у 1927 році, в Донецьку був головним драматичним театром Лівобережжя. Будівля 1961 року — класична радянська неокласика. Поряд — пам’ятник Шубіну (гірський дух, дивись у легендах). До 2014 тут проводилися гастролі провідних українських і закордонних труп.

Донецький державний академічний театр опери та балету імені А. Б. Солов’яненка. Один із найбільших оперних театрів України, відкритий у 1941 році. Будівля — типовий сталінський неокласицизм із колонами і портиком. На сцені виступали Анатолій Солов’яненко (на честь якого згодом названо театр), світового рівня солісти.

Спасо-Преображенський кафедральний собор. Головний православний собор Донецька, побудований у 1886 році для шахтарів Юзівки. У радянські часи закритий і знесений у 1933, відновлений у 2000-х на тому ж місці. Великий собор у візантійському стилі з п’ятьма банями.

Палац Молоді «Юність». Один із найбільших дитячих палаців в Україні, побудований у 1976 році. Архітектура пізнього радянського модернізму з фантазійними елементами. До 2014 тут діяли десятки гуртків, спортивних секцій, культурних програм.

Площа Леніна. Центральна площа міста з обласною державною адміністрацією, гостинцем «Донбас», фонтанами. До 2014 року — пляма для офіційних подій, новорічних дерев, мітингів. 6 квітня 2014 року саме звідси російські сили захопили облдержадміністрацію.

Артем-проспект (тепер Соборний). Найдовший і найзеленіший проспект Донецька, тягнеться через центр на 6 км. До 2014 був головною транспортною осі і місцем найдорожчих житлових будинків.

Мерц’яковий пам’ятник Леніну. До 2014 на площі Леніна стояв величний пам’ятник засновнику СРСР (1967, 8 м заввишки). На відміну від більшості українських міст, у Донецьку пам’ятник Леніну не знесли під час Революції Гідності — не встигли. Після 2014 окупаційна адміністрація «ДНР» зберегла його як свій символ.

Що з містом зараз

За 11+ років окупації Донецьк змінився радикально і не на краще. За документованими повідомленнями (українські і міжнародні джерела, супутникові знімки, свідчення мешканців, які виїхали):

• Населення скоротилось приблизно вдвічі: близько 500 тис. виїхало з міста за різними напрямками (підконтрольна Україні територія, Європа, Росія). Точних даних після 2014 року не існує.
• Інфраструктура поступово деградує: окупаційна адміністрація «ДНР» не має ресурсів для повноцінного утримання міста; ремонти проводяться нерегулярно і вибірково.
• Дві хвилі обстрілів: 2014–2015 (на лінії перших активних бойових дій, особливо в районі аеропорту і північних околиць) і 2022–тепер (зустрічний вогонь ЗСУ по військових цілях рф). Найбільш постраждалі райони — північ міста і околиці Донецького аеропорту.
• Донбас Арена законсервована з травня 2014. Фасад і дах пошкоджені; стан поля — непридатний для футболу.
• Донецький аеропорт ім. С. С. Прокоф’єва (нещодавно реконструйований до Євро-2012, найкращий в Україні) практично повністю знищений у боях 2014–2015.
• Залізничний вокзал функціонує тільки для напрямку на Росію; з підконтрольної території залізничне сполучення зруйновано.

Економіка міста залежить виключно від російських дотацій і пенсій. Велика частина підприємств не працює або працює мінімально. Заробітні плати в кілька разів нижчі за середньоукраїнські. Молодь масово виїжджає.

Що варто буде побачити після деокупації

Україна має офіційні плани відновлення Донецька після деокупації. Серед перспективних об’єктів культурно-туристичної інфраструктури:

• Меморіал героям Донецького аеропорту — на місці одного з найважчих боїв 2014–2015 років, де українські «кіборги» тримали оборону 242 дні.
• Реконструкція Донбас Арени — повернення «Шахтаря» додому, можливо, з матчем-символом проти європейського гранда.
• Музей індустріальної історії Донбасу — від епохи Юза до 2014, з акцентом на людях.
• Маршрут «Юзівка» — історичні точки, пов’язані з валлійським періодом міста (1869–1924).
• Музей окупації — за зразком меморіалів Латвії, Литви, Естонії — про 2014–тепер.
• Відновлений Ботанічний сад з реколекцією троянд (символ міста).

Ці об’єкти — вже частина офіційних планів «Стратегії деокупації Донеччини», розроблених у 2024–2025 роках. Реалізація залежить від темпу повернення території.

Питання, які виникають найчастіше

Чи можна зараз поїхати до Донецька?

Ні. Донецьк перебуває в окупації Російської Федерації з 6 квітня 2014 року. Прямий доступ із підконтрольної Україні території фізично неможливий: лінія фронту проходить за десятки кілометрів і там тривають активні бойові дії. Технічно потрапити в місто можна тільки через окуповану Україну, але це створює серйозні юридичні, особисті і безпекові ризики. Україна та міжнародні організації не рекомендують такі поїздки.

Хто заснував Донецьк і чому місто назвали Юзівкою?

Місто заснував у 1869 році валлійський інженер Джон Юз (John James Hughes) як металургійний завод і селище для робітників. Назва Юзівка — від його прізвища у російській транслітерації (Hughes → Юз). У 1924 місто перейменували на Сталіно (на честь Сталіна), у 1961 — на Донецьк (за назвою Сіверського Дінця і Донецького кряжу).

Що сталося з Донецьком у 2014 році?

Після Революції Гідності і анексії Криму у березні–квітні 2014 в Донецьку розпочалися проросійські мітинги, інспіровані російськими спецслужбами. 6 квітня 2014 року група озброєних людей захопила облдержадміністрацію; через тиждень проголошено «ДНР». Українська армія вивела гарнізон без бойових дій для уникнення жертв серед цивільних. З тих пір місто перебуває під військовою окупацією рф.

Що з Донбас Ареною?

Донбас Арена не функціонує з травня 2014 року. У серпні 2014 над нею впав мінометний снаряд, пошкоджено вхід і дах. З тих пір — законсервована. ФК «Шахтар» виїхав із Донецька 15 травня 2014 року і відтоді грає в «вигнанні»: Львів, Харків, Київ. У 2025 продовжує виступи поза рідним містом.

Чому Донецьк називали містом мільйона троянд?

У 1960–1980-х міська комунальна служба щорічно висаджувала у клумбах, парках і на бульварах від 200 000 до 1 000 000 трояндових кущів. У 2007 році місто внесли в Книгу рекордів Гіннеса як «місто з найбільшою кількістю троянд на одного мешканця». Це був прямий контраст з образом «шахтарського» міста; неофіційний слоган працював на впізнаваність Донецька в радянському просторі.

Скільки людей залишилось у Донецьку?

Точних даних не існує. Перед 2014 роком у Донецьку проживало ~960 тис. мешканців. За оцінками експертів, з 2014 з міста виїхало від 400 до 500 тис. людей (на підконтрольну Україні територію, в Європу, в Росію). Поточне населення оцінюється у 400–500 тис. — вдвічі менше за довоєнне.

Чи буде Донецьк знову українським?

Україна не визнає окупацію і «референдум» 2022 року. Міжнародне співтовариство (за винятком кількох країн-союзниць рф) також не визнає «анексії». Стратегія України — деокупація території і реінтеграція. Як і коли це відбудеться — залежить від воєнних, дипломатичних і політичних факторів. Україна планує відновлення міста і повернення мешканців.

Що зараз доступно для туризму на Донеччині?

Формально доступна тільки північна частина Донецької області, підконтрольна Україні: Слов’янськ, Краматорськ, Святогірськ зі Свято-Успенською Святогірською лаврою. Але це прифронтова зона: повітряні тривоги, ракетні і артилерійські удари — реальність. Туристичні поїздки сюди не рекомендуються.

---

Донецьк — це місто, яке заснував валлієць у 1869 році і яке за півтора століття перетворилося на найбільший промисловий центр України. Юзівка стала Сталіно, Сталіно стало Донецьком, Донецьк дав Україні «Шахтар», Донбас Арену, мільйон троянд і півфінал Євро-2012. А потім, 6 квітня 2014 року, перестав бути доступним.

Цей текст — не путівник. Це пам’ять про українське місто, яке зараз під окупацією, але яке залишається українським за історією, мовою, ідентичністю мешканців, які виїхали, і офіційним статусом. Колись сюди можна буде поїхати знов — стати на бульварі Пушкіна, подивитися на оновлену Донбас Арену, побачити, як цвітуть троянди в Ботанічному саду. До того часу місто чекає.