Сидорівський замок-корабель, Сидорів

Сидорівський замок - унікальна місцина Тернопільської області не тільки через незвичну форму споруди, але й через чітко визначену дату її заснування - 7 жовтня 1398 року. З того часу, річка Сидорів стала оберігати мешканців Берешу, колишнього пустища, яке дозволив заселити польський король Владислав Ягайло.

Селище мало-помалу розросталось, і набуло статусу містечка за сприяння його тодішнього власника Якуба Потоцького. А згодом, дістало дозвіл проводити торгівлю по п’ятницях, що дало сильний поштовх у подальшій розбудові.

 

У 1640 році польський магнат і гетьман Марцін Калиновський зайнявся будівництвом родового замку герба Калини. Велична споруда мала в довжину сто сімдесят вісім метрів, а в ширину - тридцять метрів. Фортеця була надійно захищена ровами, омивалася з трьох сторін притоками Збруча, а міцні напівкруглі вежі дозволяли вести огляд територій. Стіни, товщиною приблизно в три метри, мали отвори під амбразури для гармат. Стрільниці були оснащені спеціальними ходами для ведення перехресного вогню.

 

На початку дев'ятнадцятого століття маєток був викуплений родиною Пайґертів, яка володіла ним аж до вересня 1939 року. Шляхтичі, що походили з Курляндії (зараз території Литви та Латвії), відбудували руїну після Калиновських, скромно оздобили замок та посадили багато квітів. У замку проводилися “фестини”, “фанти” - розіграші та інші забави, лунала музика та відбувалися танці. Був побудований навіть фонтан (!) До речі, вода була доброю на смак, за радянських часів вважалося, що вона була мінеральною та мала лікувальні властивості.

 

Пайґерти покинули маєток із початком Другої світової війни, замок зазнав ушкоджень, а двір родини крайніх власників було повністю розібрано. Вціліли лише зовнішні стіни, які свідчать про колишню славу оборонної споруди.

 

Місцеві й досі передають легенду про сидорівські скарби, сховані у підземеллях замку. Кажуть, один із колишніх власників потайки вивіз усі коштовності, а саме золото, срібло, реліквії, хутро, розкішні одежі до свого маєтку двомастами возів. На щастя, їх було повернуто у власність замку, але куди вони поділися ніхто досі не знає.