Теребовлянський замок, Теребовля

Гордиться теребовлянці і славним своїм містом, і церковицею дерев'яною, і ратушею що торкається хмар, а найбільш гордиться славним кам'яним замком - охоронцем їх краю. Твердиня визирає з-поміж густого лісу, і здається зовсім маленькою, але якщо поглянути з висоти пташиного польоту - оборонна вежа пускає своє коріння далеко углиб лісу, й розростається кам'яними мурами.

Колись давно, на місці цього красеня князь Василько Ростиславович у 1066-1124 роках збудував дерев'яну фортецю, на чолі з величезною вежею. Довкола був рів наповнений водою, щоб не могли вороги добратися до святині міста, і лиш підйомний міст дозволяв перебратись на той берег. А щоб люди могли молитися спорудили церкву, на диво - кам'яну.

Палац, комори, будівлі для господарства, тільки уявіть - це все вміщувала дерев'яна фортеця. Ви думаєте колись не було моди на будинки? А от і ні, у 1360 році після захоплення галичан поляками, фортецю було зруйновано та перебудовано на нову - кам'яну. Посередині стояв 45 метровий колодязь навколо якого з часом повиростали житлові будинки.

Чимало татар роззброїв замок, але за 170 років він застарів. Необхідно було збудувати нову оборону. У 1534 Андрій Тeчинський, що був на той час каштеляном краківським, почав будувати нову фортецю. Підлатали дерев'яний палац та господарські приміщення. На українське щастя, в 1549 році Теребовлю відібрав від польських рук Северин Наливайко.

Довго відбивавсь замок від татар, тай посивів. Не зміг обороняти, потрібно було будувати нового замку. Тому в 1630 теребовлянці на чолі зі своїм старостою Олександром Балабаном вирішили збудувати ще могутніший, величніший замок - так, щоб мури сягали неба, так, щоб жодна ворожа сила не змогла пробитися крізь. Тож з’явились, тільки уявіть, 4 метрові завширшки стіни! А тепер згадайте, скільки метрів має ваша кімната;)

На дитинці з`явився кам’яний двоповерховий палац. Ще кілька разів фортеця переходила до рук чи то поляків, чи то українців. Але незмінно обороняла теребовлянців від татар.

Якщо гулятимете вздовж серпантину нескінченної доріжки, то побачите юну жінку, яка нерухомо стоїть тримаючи у руці вечірнє сонце. З нею пов'язана захоплююча історія.

У 1675 турки нещадно нападали на Теребовлю, яка і так була в облозі 10-тисячної армії зятя Мехмеда IV Ібрагіма Паші. Тільки уявіть, проти них повстало 200 мешканців, 80 жовнярів та декілька шляхтичів на чолі з Яном-Самуелем Хшановським. Сил обороняти вже не було, тому захисники на таємній нараді вирішили здатися Ібрагіму - Паші..
До кімнати зайшла Софія Хшановська, а за нею жінки з дітьми. У руках вона тримала 2 кинджали і промовила:

"Немає і бути не може ніяких переговорів із загарбниками. Будемо битися разом! Або помремо, або відіб’ємо ворога… До тебе звертаюсь, муже мій, і заявляю, що один кинджал вразить твоє серце, а другий – моє, якщо у них погасне любов до свободи і честі Вітчизни”

Слова жінки запалили серця чоловіків і вони з усіх сил мужньо захищали місто і таки перемогли. За це, вдячні теребовлянці поставили пам'ятник тій, що піднесла дух воїнам - Софії.

Теребовлянський замок - це уособлення бажання до кращого, його у всі століття перебудовували, вдосконалювали, робили більш міцнім. А ще це символ незламності та непоборності. Зараз місце, яке колись охороняло міщан, тепер місце спокійних прогулянок та святкування національних свят.