Свято-Михайлівська церква, Свалява

На Закарпатській області, у місті Свалява у підсілку Бистрий збереглася старовинна лемківська Михайлівська церква. Шедевр козацького бароко.

 

Історія
Історія цієї красуні почалася ще у 1588 році. Біля села Великий Бистрий, у лісі, на схилі Берди збудували храм імені Святого Миколая. Але пізніше церква була перенесена на своє теперішнє місцезнаходження. Є декілька теорій чому лемки затіяли такий громіздкий переїзд. Перша - це зсувні процеси на схилі Берди. Друга говорить, що перенесення відбулося через розбудову села до низу. Ще одна версія стверджує, що храм було перенесено через лихий знак - загибель від блискавки 14-тирічної дівчинки на тому місці.

 

Перенесення церкви – це ще один неймовірний і майже нікому невідомий подвиг лемків. ЇЇ перевозили волоком через потік по дорозі із дубових дощок. Перевезення і реконструкція завершилися у 1759 році. Тоді ж з’явилася одноповерхова дзвіниця, що доповнювала архітектурний ансамбль. Посвячення храму відбулося у день Архістратига Михаїла. Ще 200 років по тому на його ім’я справляли молебні. На стінах храму лишилися дві дати: 1972 і 1973. Є припущення, що це дати реставрацій.

 

Хто саме був архітектором цього шедевру, звісно, невідомо. Та й всі документи про церкву були знищені за часів Австро-Угорщини. Але лишилися повір'я місцевих. З одним з них, підтвердженим архівними даними, жив у селі міцний чоловік Михайло Івашкович - засновник присілка. Він колись проживав у Великому Бистрому і запропонував назвати нову місцину Бистрий. Він і зініціював початок будівництва храму, так, як був людиною набожною.

 

На жаль храм пережив і багато сумних сторінок за свою історію. За роки свого існування, через репресії, втратив три дзвони. У 40-х роках ХХ ст. був закритий. Також за радянської влади його хотіли розібрати і перевезти в музей. Але місцеві відстояли свою пам’ятку. У 1972 році лемківську дочку реставрував відомий львівський архітектор І. Могитич. А у 90-х роках ХХ століття в церкві знову почали правити служіння. У 2001 році на попередньому місці храму, схилі гори Берда, встановили й посвятили хрест.

 

Архітектура
Тепер настав час описати саму архітектуру цієї лемківської красуні. Вона у собі поєднала ознаки козацького бароко і лемківського стилю. Ознакою лемків є висока вежа з бароковим завершенням і відкрита галерея з різьбленими стовпчиками навколо бабинця. А три барочні ажурні хрести з перпендикулярним перетином навхрест трьох прямих вивищуються над півмісяцем. Це є символом перемоги козаків над турками, християнства над мусульманством. Це стандартний вигляд хрестів православних храмів за козацької доби.

 

Також варто відзначити динамічний рух форм: від маківки вівтаря до вершини бабинця. Покрівля храму виконана у мереживному стилі із дерев’яного ґонту (покрівельний матеріал у вигляді дощечок). Вхід у храм із західного боку, його прикрашає ґанок з галереєю і ажурними стовпчиками та лавицями. Біля храму збереглося старе кладовище із кам’яними хрестами, що діяло до 1930 року.

 

Всередині зберігся старовинний дерев’яний іконостас із царськими вратами XVIII століття. Ще однією святинею є стара ікона із ликом Святого Миколая. Також є й інші образи, їх вік складає приблизно 300 років. Збереглися настінні розписи місцевих живописців і дбайливо вишиті жіночими руками килими, серветки і рушники. Також збереглися старовинні церковні книги. Найціннішою є стародрук «Трівідіон» 1667 року, виконаний приватним львівським друкарем Михайлом Сливкою.

 

Сучасність
Але сучасні нащадки міцних лемків не дуже цінують свого спадку. У 2001 році була розібрана старовинна дзвіниця і побудована величезна бетонна, Що руйнує архітектурний ансамбль. Але дзвони, що кличуть вірян на молебень, досі старовинні. Перед головним фасадом вирили резервуар. Поруч зі стіною храму вандали встановили стовп напруги. Вирубали розкішну старовинну липову алею перед входом. І загородили храм з усіх боків будівлями. Тепер звідти вже не відкривається такого краєвиду на закарпатські красоти, як раніше.

Цей храм міг стати нашою візитною карткою, меккою для туристів і етнографів, але про нього й досі знають лише окремі люди. Є великий ризик, щоб храм не був загорнутий у бляху і пластик. А також, щоб через погодні умови і час не зазнав значної шкоди, адже повністю виконаний із дерева.