Перші камені заклала дружина гетьмана Людвіга Потоцька у 1712-1785 рр. Тільки уявіть, палац вкрашав неймовірний, на той час, дендропарк, за проектом архітектора Августа Фредеріка Мошинського. Довго бідкалася бездітна Людвіга, кому дістанеться палац і продала його заможному барону Пйот фон Конопці, а той через 9 років передав палац своєму сину Яну.
Підійдіть поближче, на мить заплющить очі, вдихніть запах квітів, прислухайтесь. Крізь товсті стіни чути музику, десь у залі, наповненій картинами та золотою оздобою, кружляють вальс, чути сміх, радість, закохані усмішки, а зі стін дивляться безліч картин роду Конопки. Приїжджають гості із заморських країн, бо ж в Микулинцях відкрився курорт, потрібно підлікуватися, а перед тим добряче погуляти тай відчути щедрість місцевої знаті.
А курорт славився серед усієї тогочасної Європи за цілющий бруд. Тому білолиці панночки і вусаті пани, долали тисячі кілометрів, щоб оздоровитися, насолодитися неймовірним дендропарком та по-пліткувати. Не кожен зможе прийти на бал, бо охороняють замок чотири атланти, вони тримають на своїх плечах весь палац, немов слони Землю в отих давніх міфах.
Тільки уявіть, звідусіль чути музику, закохані пари гуляють трояндовим парком, запах смачних наїдків лоскоче за носа усіх гостів, десь там чути цокіт коней з каретою, а над палацом Архангел Михаїл оберігає від злих духів. Жаль, що не збереглася його статуя до цих днів, вона ж бо вкрашала вхід палацу, а в руках архангел тримав герб Конопок.
Дорога на сьоме небо - так місцеві називають кам'яні сходи, які колись ніжно огортали пелюстки липи, в повітрі чувся гул бджіл, а кущі троянд милували очі покоління графів, їхніх слуг, та й заможних микулинчан. Якщо підніматися нескінченною кам'яною доріжкою, всіяною сходами, згадайте про молоду леді, яку колись згубило кохання, бо закохалась вона у садівника, а граф-батько був проти весілля. Як же, його багата красуня дочка, вийде заміж за якогось бідного садівника!? І насміхаючись з молодих закоханих, викопав дерево і посадив догори корінням, мовляв, якщо дерево прийметься, то молоді зможуть бути разом.
Чи то доля усміхнулася щирою посмішкою, чи кучерявий купідон доглядав за деревом, а може й молода графиня вимолила чуда у костелі, але навесні у вікна батька-графа вальсом закружляв білосніжний цвіт дерева-догори корінням, сповіщаючи про весілля. Розлютився граф і все-одно заборонив молодим з'єднати свої долі. Графиня Юзефа Рей з горя випила отруту і померла залишивши лиш згорток паперу з відбитками від гірких сліз і чорнильним надписом:
"Якщо не буду я з коханим, то хай не буду я нічия"
Про неймовірну історію кохання нагадує лише величний палац, який ховається у безлічі зелених красенів, на вершечку гори. Такою була доля молодої графині з роду Рей - на ній і обірвалося панування графів в Микулинцях. Її могила й досі сумує на польському цвинтарі, де вона, у білосніжному платті, чекає на свого садівника. Існує повір’я, якщо у закоханих не вдається з’єднати свою долю через заборону батьків, то вони кладуть квіти до могили Марії Рей. І тоді, їм неодмінно, вдасться отримати благословення від батьків.
Про славетний рід Рей йшли безліч хороших слів і подяк, а все тому, що вони утримували безкоштовний шпиталь, що врятував сотні микулинчан. Тож ось вже 3 століття благородні атланти захищають мури палацу, біля якого часто можна побачити малечу. Вони немов грибочки посідали на травичку і слухають атлантів , які розповідають їм казки про дивну жар-птицю яку доглядала Марія Рей, про бали й танці, на які з’їжджалося пів Європи та про те, як добрим словом лікувала микулинчан Юзефа Рей.
Її справи продовжують і далі. Тільки уявіть: у палаці зараз реабілітують людей, які напевне найщасливіші у світі - кожен ж бо, хотів пожити у палаці. Якщо вам доведеться побувати у ній, обов’язково погляньте під сходи головного залу. Немов мереживо павутиння переплітаються візерунки, такого ви не побачите ніде!
JoomShopping Download & Support