Микулинецький замок (смт. Микулинці)


Координати: 49.3970102, 25.6087446
Тип місця: Покинуті об'єкти, Замки\Садиби\Фортеці
Микулинецький замок (смт. Микулинці) Микулинецький замок (смт. Микулинці) Микулинецький замок (смт. Микулинці) Микулинецький замок (смт. Микулинці) Микулинецький замок (смт. Микулинці)

Цього велетня видно не одразу. Для того щоб пробратися до нього, потрібно пройти через густу охорону дерев, які ховають його, немов скарб.

Цей дідусь пережив багато: його сива борода зустріла ворожих турків, могутніх козаків. Фортеця врятувала чимало людей, пережила суконну фабрику та радянську владу і зараз його візитівкою залишається те, що в ньому досі живуть люди. Якщо вам доведеться відвідати його, при вході всередину вас, можливо, зустрінуть собаки. Не лякайтеся їх, вони несуть важливу місію: охороняють замок з такою неймовірною історією від вандалів та руйнівних дій нехороших людей.

Бабуся-історія розповідає про величний дерев'яний замок на вершечку пагорба, навколо нього - глибокий рів, щоб не могли вороги пробратися до нього. Навколо чимало очерету, який приховував жителів у разі нападів. Так і стояв дерев'яний до приходу Анни Йорданової в 1550 році. Жінка віддала дивний наказ, що здивував усіх микулинчан:

«Нехай кожен житель дасть декілька десятків яєць на будівництво кам'яниці»

Послухали її смиренні жителі, і розпочала поважна пані будівництво замку. Навіщо ж яйця? Вважалося, що чим більше їх, тим міцнішим буде замок, мабуть саме завдяки цьому красується твердиня до сих пір. Після будівництва фортеця гордилася чотирма трьохярусними вежами, бійницями для гармат. Посередині розташовувалися житлові будівлі і глибока криниця. Добратися всередину можна було лиш за допомогою двох мостів з західного чи східних боків. Товщина стін сягає 2х метрів. Донині збереглось лиш 2 вежі.

Чимало легенд носить у собі фортеця. Вона промовляє: не вір ворогу - обманить. І розповідає події 1687-1688 року коли військо турецького паші Ібрагім Шишмана тримало в облозі містечко. Гинули чоловіки, жінок брали в полон. П'ятнадцять днів і ночей тримали в обороні. Вони ж не могли підступити до стін твердині.

Не здобувши фортецю ні гарматним вогнем, ні штурмом, турки вдалися до підривів мурів. В повітря було висаджено південно-західну башту. Коли ж не змогли вогнем взяти фортецю, домовились на переговори. Тоді ж турки домовилися про мир, в обмін на золото. Як гарантія чесності дали 30 полонених. Коли ж радісні жителі з думкою про мир, вийшли з мурів фортеці, нечесні вороги захопили її і повбивали усіх жителів. Довго дощі змивали кров з каменів замку, плачучи кривавими сльозами. Але все залишилось позаду, як згадка про турків, залишилась стіна без вежі.

 

Фортеця ховає під собою сотні загадок, чи то старовинного посуду, чи то зброї, чи інших цікавих пам’яток, але найбільшою таємницею є її 11 км тунель, яким зараз гуляють хіба що душі привидів. Тунель веде до церкви в селі Струсів, а від неї - до міста Теребовля, таким чином сполучаючи фортеці. От як хитрі микулинчани будучи в 15-денній облозі спромоглися вижити!
Наприкінці 17 століття фортецю купляє барон Петро Конопка. Кам'яниця зазнає плачевних змін, барон розширяє вікна та замуровує бійниці, покриває її дахом. У 1815 вона перетворюється на суконну фабрику. На щастя, вона протримається недовго у зв'язку з високою конкуренцією.

Наприкінці 20-х років 19 століття останньою власницею стає Юзефа Рей. Її добре серце приймає до себе дівчинку Анну, яку виховала як власну дочку. За послух дарує їй цілу фортецю. Де й досі живуть її нащадки. Замок ховає у собі чимало легенд, а ще більше непокійних людських душ.

У тьмі ночей, коли горбата відьма краде зірки, із замку виходить дивовижна жінка, вона віками чекає свою дитину, жаль, що не судилося їй народити. А все тому, що батько її каменував у мурах замку, себто через непослух, бо полюбила парубка, не годному бажанням батька. Коли ж прогуляєтесь ввечері біля мурів камінного велетня то обов'язково побачите її, та й не тільки..

Мужньо марширують духи солдатів, що відважно захищали улюблене містечко. Кажуть, що це душі померлих, які не покояться по страшній причині, але тільки не в Микулинцях. Здається, що кожен його житель до кінця віку не може намилуватися рідним краєм, і от після смерті, гуляють в розкішному одязі білосніжних пелюсток весняного цвіту.

 
Як туди дістатись!?
 
Координати: 49.3970102, 25.6087446
Автор: Андріана Мрочок
Copyright MAXXmarketing GmbH
JoomShopping Download & Support