Серафимівська церква, Пуща-Водиця, Київ

До цього храму їде дореволюційний трамвай через сосновий ліс. А поруч із дерев’яною церквою стоїть мініатюрна усипальниця, яку спроєктував той самий архітектор, що й Будинок з химерами.

Церква Серафима Саровського — дерев’яний храм 1910 року в самому серці Пуща-Водиці, старого дачного передмістя Києва. Сосни, тиша, столітні стіни й несподіване ім’я Городецького в історії — усе це за пів години трамваєм від кінця цивілізації.

Карточка локації

Що це таке і навіщо їхати

Серафимівська церква — це привід доїхати до Пуща-Водиці, чи не найзеленішого закутка Києва. Дерев’яний храм початку XX століття серед сосен виглядає так, ніби столиця тут закінчується й починається тиха провінція.

Сюди їдуть за трьома речами: за самим храмом, за прогулянкою старим дачним селищем із його каналами та ставками й за легендарним трамвайним маршрутом, що повзе через ліс. Це маршрут вихідного дня, де церква — головна, але не єдина точка.

Історія

1903 року, у рік канонізації преподобного Серафима Саровського, кияни з дачами в Пуща-Водиці вирішили звести храм на честь нового святого. Уже навесні 1904 року поставили невелику дерев’яну каплицю, яку 13 травня освятили; її незабаром відвідав сам митрополит Флавіан і дав благословення на повноцінну церкву.

Спершу, 1905-го, затвердили проєкт кам’яного храму архітектора І. Ніколаєва за зразком Олександро-Невської церкви на Липках. Та грошей бракувало, і 1908 року вирішили будувати дерев’яну церкву на кам’яному фундаменті. Будівництво почали 8 червня 1910 року, а вже 12 грудня того ж року храм освятили — швидкість як на ті часи показова.

Дерево й цегла одночасно

Храм збудований комбіновано: перший ярус обклали цеглою й оштукатурили, а барабан купола і другий ярус дзвіниці лишили дерев’яними. Так конструкція виглядає мурованою знизу й по-сільському теплою вгорі. Попри радянські десятиліття церква дожила до наших днів і лишається діючою.

Легенди та цікавинки

Дачне минуле Пуща-Водиці лишило по собі більше історій, ніж здається.

1. Усипальниця від Городецького

Поруч із церквою стоїть невелика каплиця-усипальниця 1913 року, авторство якої приписують Владиславу Городецькому — тому самому архітектору Будинку з химерами й костелу Святого Миколая. Несподівано побачити почерк київського модерну на тихій лісовій околиці.

2. Курорт для нервів

Пуща-Водицю на межі XIX–XX століть розбудовували як дачно-курортну місцевість: соснове повітря, канали й ставки вважали корисними для здоров’я. Храм будували для цієї дачної публіки — тож церква від початку була місцем не стільки сільським, скільки «оздоровчо-столичним».

Що подивитися на місці

Сам храм. Дерев’яно-цегляна церква з характерним силуетом дзвіниці — рідкісний для Києва зразок храмового дерев’яного зодчества, що дожив до сьогодні.

Каплиця-усипальниця. Мініатюрна споруда 1913 року поряд із церквою, пов’язана з ім’ям Городецького.

Ліс і канали Пуща-Водиці. Навколо — соснові масиви, стара дачна забудова й мережа ставків. Ідеально докласти до візиту в храм.

Спочатку храм проєктували кам’яним. Грошей не вистачило — і саме завдяки цьому Київ отримав одну зі своїх небагатьох уцілілих дерев’яних церков початку XX століття.

Як дістатися

Трамваєм (найколоритніше). До Пуща-Водиці їде історичний трамвайний маршрут від станції метро «Контрактова площа» через Мінський масив. Дорога через ліс — частина враження.

Авто. Орієнтир — Пуща-Водиця, Оболонський район. Дорога веде через лісовий масив; біля церкви можна припаркуватися вздовж вулиці.

Громадським транспортом. Окрім трамвая, до селища ходять міські автобуси й маршрутки з боку Оболоні.

Чек-лист мандрівника

• Закритий одяг: храм діючий — жінкам бажано мати хустку, плечі й коліна прикриті.
• Зручне взуття: довкола ліс і ґрунтові доріжки, варто погуляти селищем.
• Готівка: на свічку чи пожертву; у лісовій частині не скрізь є тераміни оплати.
• Що НЕ варто: знімати службу й людей у храмі без дозволу та шуміти на території.

Питання, які виникають найчастіше

Церква діюча?

Так, це діючий храм. Зайти можна у дні богослужінь і в денний час; поводитися варто тихо й шанобливо.

Скільки коштує відвідування?

Вхід вільний. Пожертви — за бажанням.

Чи правда, що усипальницю будував Городецький?

Каплицю-усипальницю 1913 року біля церкви пов’язують саме з Владиславом Городецьким — автором Будинку з химерами. Це одна з головних «фішок» локації.

Як найцікавіше дістатися?

Трамваєм через ліс від «Контрактової площі» — сама дорога вже частина пригоди. Авто й автобуси теж доїжджають.

Серафимівська церква — це той Київ, що ховається за соснами на самому краю міста. Дерев’яний храм, що пережив століття, химерна усипальниця й трамвай, який досі повзе через ліс — привід на пів дня втекти з мегаполіса, не виїжджаючи за його межі.