Покинутий корпус санаторію Пирогова, Куяльник

Колись сюди їхали лікуватися з усієї імперії: лиман, грязі, морський бриз і два білих велетні над водою, де одночасно відпочивали тисячі людей. Сьогодні крізь дах одного з корпусів видно дерева, що виросли просто в палатах, а підлога провалилася на кілька поверхів униз.

Це Куяльник — курорт, який пережив дві імперії й Радянський Союз, але мало не програв звичайному часу і майновим суперечкам.

Карточка локації

Що це таке і чому туди їдуть

Санаторій імені Пирогова — найбільший і найвідоміший корпус курорту Куяльник, що стоїть на березі солоного Куяльницького лиману. Це два спальних корпуси-вежі, з’єднані спільним об’ємом, де колись одночасно лікувалися тисячі людей. Курорт виріс навколо однієї речі, заради якої сюди їхали понад півтора століття, — лікувальної грязі лиману, яку вважають однією з найцінніших у Європі.

Сьогодні їдуть здебільшого подивитися на контраст. На тлі діючої грязелікарні стоїть напівпорожній модерністський гігант радянської доби: вибиті вікна, обдерті стіни, графіті й тиша там, де мала би бути санаторна метушня. Це одна з найфотогенічніших точок занедбаної архітектури під Одесою.

Історія

Офіційно курорт Куяльник заснований 1833 року. Біля витоків стояв лікар Ераст Андрієвський, який першим поставив грязелікування на лимані на наукову основу. До кінця XIX століття Куяльник перетворився на один із найкращих бальнеологічних закладів Європи й Російської імперії: усі санаторії та дачі курорту разом могли прийняти близько семи тисяч відпочивальників водночас.

Сюди їхали лікувати суглоби, нерви, наслідки поранень. Лиман, сонце й грязь працювали краще за більшість тодішніх ліків — і слава курорту росла разом із самою Одесою.

Радянський велетень

Висотні корпуси санаторію Пирогова — це вже спадок пізнього СРСР, коли курорт намагалися перетворити на масовий конвеєр оздоровлення. Два спальних корпуси-вежі будувалися як головна гордість Куяльника: сотні палат, лікувальні зали, їдальні, власна інфраструктура. У найкращі роки тут лікувалися десятки тисяч людей за сезон.

А потім настали дев’яності. Фінансування впало, потік відпочивальників — теж, і утримувати гіганта стало нікому.

Повільне згасання

Грязелікарня на Куяльнику працює досі — лиман нікуди не подівся. Але один зі спальних корпусів роками стоїть фактично покинутим. У звітах останніх років описують ту саму сумну картину: декоративні елементи обсипаються, крізь діри в даху проросли дерева, місцями провалилася підлога, стіни облущені й розписані графіті.

Курорт, який пережив дві імперії й Радянський Союз, мало не програв звичайній безгосподарності.

До природного занепаду додалися майнові суперечки. У 2024 році Одеська обласна прокуратура повідомила про підозру державному реєстратору у справі про незаконне переоформлення права власності на санаторій. Хто й на яких умовах врешті відновлюватиме комплекс — питання, яке досі не має чіткої відповіді.

Що подивитися на місці

Висотні корпуси санаторію. Головна причина приїхати. Дві модерністські вежі над лиманом виглядають однаково ефектно і зблизька, і з протилежного берега. Найкращі кадри — на світанку, коли над водою стоїть туман.

Куяльницький лиман. Соляне дзеркало з рожевим відтінком улітку, береги, вкриті кристалами солі, й та сама цілюща грязь, заради якої все це колись будувалося. Пейзаж тут радше марсіанський, ніж курортний.

Стара курортна забудова. Навколо санаторію збереглися фрагменти старішого Куяльника — корпуси й споруди різних епох, які разом читаються як зріз історії курорту від XIX століття до пізнього СРСР.

Як дістатися

Автомобілем. З центру Одеси на північ у бік Куяльницького лиману — близько 11 км, орієнтовно 20–30 хвилин залежно від трафіку. Орієнтир — високі корпуси санаторію, які видно здалеку.

Громадським транспортом. До Куяльника з Одеси регулярно ходять маршрутки; кінцева — безпосередньо на курорті, біля грязелікарні. Далі — пішки вздовж лиману.

Зверніть увагу: діюча грязелікарня — це працюючий медичний заклад, а покинутий корпус — аварійна будівля. Усередині небезпечно через провали підлоги й обвали; розумніше милуватися ним ззовні.

Чек-лист мандрівника

• Міцне взуття — береги лиману слизькі, а територія навколо корпусів захаращена.
• Ліхтарик і повербанк — якщо знімаєте надвечір.
• Вода — поблизу немає звичної курортної інфраструктури.
• Фотоапарат — локація варта окремої прогулянки саме заради кадрів.

Що НЕ варто: залазити всередину аварійного корпусу, спускатися в підвали й підніматися верхніми поверхами — конструкції ненадійні. І не варто набирати грязь самостійно: лікувальну процедуру роблять у грязелікарні під наглядом.

Питання, які виникають найчастіше

Санаторій Куяльник зараз працює?

Грязелікарня на курорті працює — лиман і грязі нікуди не зникли. А ось один зі спальних висотних корпусів санаторію Пирогова роками стоїть фактично покинутим і перебуває в аварійному стані.

Чи можна зайти всередину покинутого корпусу?

Технічно туди залазять, але це небезпечно: провали підлоги, обвали, відсутність огороджень. Радимо оглядати будівлю ззовні — ракурси від цього не страждають.

Чим узагалі відомий Куяльник?

Це один зі старіших грязьових курортів України, заснований 1833 року. Сюди понад півтора століття їхали лікуватися завдяки унікальній грязі Куяльницького лиману.

Коли краще їхати на фотопрогулянку?

На світанку або перед заходом сонця: м’яке світло, туман над лиманом і відсутність натовпу дають найкращі кадри.

Куяльник — це історія про те, як легко втратити те, що будували поколіннями. Грязь у лимані така сама цілюща, як і двісті років тому, лиман так само рожевіє влітку, а от велетенський корпус над водою щороку втрачає ще трохи себе.

Поки одні сперечаються, кому він належить, дерева на даху ростуть собі далі — вони вже вирішили, чий це поверх.