Дендропарк «Олександрія», Біла Церква

Понад 300 гектарів, майже 20 кілометрів алей і дерева, старші за більшість міст навколо. «Олександрія» у Білій Церкві — найстаріший і найбільший дендропарк України, якому вже понад 235 років.

Його заклала графиня, яку поголос називав позашлюбною донькою Катерини II. Тут є колонада, що переказує шепіт з одного кінця в інший, і ставки, береги яких, за переказами, спеціально засаджували отрутою. Місце, де ботаніка межує з детективом.

Карточка локації

У цій статті

1. Що це таке і навіщо їхати
2. Історія
3. Легенди та перекази
4. Що подивитися на місці
5. Як дістатися
6. Питання, які виникають найчастіше

Що це таке і навіщо їхати

«Олександрія» — це державний дендрологічний парк у підпорядкуванні Національної академії наук України. Закладений 1788 року, він залишається найстарішим і найбільшим парком країни такого типу: понад 300 гектарів, близько 20 кілометрів алей і приблизно 2500 видів рослин.

Але їдуть сюди не лише за ботанікою. Це класичний пейзажний парк англійського типу: галявини, що відкриваються несподіваними перспективами, ставки, штучні «руїни», колони, містки і водоспади. Тут можна провести пів дня й не побачити й половини, а можна просто лягти на галявині під старим дубом і нікуди не поспішати.

Історія

Парк заснували 1788 року Олександра та Францішек-Ксаверій Браницькі. Білою Церквою і навколишніми землями родина володіла з 1774 року, і «Олександрія» стала спершу літньою, а згодом і основною резиденцією.

Ім’я парку — на честь Олександри Василівни Браницької (у дівоцтві Енгельгардт; 1754–1838). Це була впливова придворна дама, а поголос приписував їй позашлюбне походження від Катерини II. Саме вона вважається ініціаторкою парку й особисто опікувалася його розвитком.

До 1917 року «Олександрія» належала трьом поколінням Браницьких. Останньою власницею була француженка Марія Євстафіївна Браницька.

Занепад

Після скасування кріпацтва 1861 року роботи в парку пішли повільніше: дармової робочої сили не стало. Справжній удар прийшов із радянською владою — цінні експонати викрадали, дерева вирубували, паркові споруди руйнували. Частину задуманого Браницькими було втрачено назавжди.

Друге життя

1946 року дендропарк передали Національній академії наук України, у віданні якої він перебуває й досі. Саме завдяки науковому статусу «Олександрію» почали системно відновлювати: під час реставрації 1957 року, зокрема, повернули Колону печалі.

Легенди та перекази

Старий парк аристократичної родини просто не міг обрости легендами — і «Олександрія» їх має.

1. Отруйні береги

Одна з найвідоміших історій стосується ставків. Переказують, що Браницькі наказали засадити їхні береги отруйними рослинами — щоб селяни не ловили рибу в панських водоймах. Чи правда це повністю, чи перебільшення — судити вам, але історія чудово передає дух епохи, коли парк був приватною територією шляхти.

2. Колонада, що шепоче

Колонада «Луна» славиться унікальною акустикою: слово, сказане пошепки в одному її кінці, виразно долітає до іншого. Перевірте самі — це один із тих рідкісних випадків, коли «легенда» працює при вас, варто лише привести з собою друга й розійтися по краях.

Що подивитися на місці

Колонада «Луна». Головна «фішка» парку завдяки акустиці. Обов’язковий пункт для тих, хто приїхав із компанією.

«Руїни» і водоспад. Штучні романтичні руїни — типовий елемент пейзажних парків XVIII–XIX століть. З-під них витікає водоспад, а нижній ярус слугує підпірною стінкою греблі Лазневого ставка.

Колона печалі. Відновлена під час реставрації 1957 року, одна з найвпізнаваніших паркових споруд.

Ставки. Зокрема став Русалка — саме з водоймами пов’язана легенда про отруйні береги. Гарні краєвиди і місця для спокійного відпочинку.

Алеї та галявини. Близько 20 км доріжок: тут легко загубитися на пів дня, і це найкраще, що може статися.

Як дістатися

Автомобілем. З Києва — близько 85 км у напрямку Білої Церкви, орієнтовно півтори години. Біля входу до парку є де припаркуватися.

Громадським транспортом. До Білої Церкви регулярно ходять автобуси та маршрутки з Києва. Уже в місті — місцевим транспортом або таксі до головного входу «Олександрії».

Порада. Закладайте мінімум пів дня. Парк великий, і бігти його «галопом» за годину — означає не побачити майже нічого.

Чек-лист мандрівника

• Зручне взуття — відстані тут серйозні.
• Вода і легкий перекус: кафе не завжди поряд із потрібною алеєю.
• Плед, якщо хочете влаштувати пікнік на галявині.
• Камера — колонада, руїни і ставки фотогенічні в будь-який сезон.
• Запас часу: пів дня тут минає непомітно.

Чого не варто: рвати рослини й сходити з доріжок у заповідних зонах — це науковий дендропарк, а не звичайний міський сквер.

Питання, які виникають найчастіше

Скільки часу потрібно на парк?

Комфортно — пів дня. Мінімум, щоб побачити головне, — 3–4 години: парк великий, близько 20 км алей.

Коли краще їхати?

Гарно в будь-який сезон, але найефектніше — пізня весна, коли все цвіте, і золота осінь. Влітку рятує тінь старих дерев.

Чи підходить парк для дітей?

Так. Багато простору, доріжок і відкритих галявин. Головне — зручне взуття і запас води, бо відстані великі.

Чи справді колонада переказує шепіт?

Так, колонада «Луна» має таку акустичну особливість — це найлегше перевірити удвох, ставши по різні її кінці.

«Олександрія» пережила графів, революцію, радянські вирубки й повернулася до життя як науковий парк. Тут історія не висить на табличках — вона росте деревами, шепоче колонадою і тримає при собі легенду про береги, до яких колись було небезпечно підходити.

Приїжджайте без поспіху. Парку понад 235 років — він точно нікуди не квапиться, і вам не варто.