Закохана КолоСвэтка у кінці Індії, чи можливо?! ;)

Так. Тіруванантхапурам. На англійській то Thiruvananthapuram. Я це всьо просто називав Тірупарампампам.

Ця назва також якісно символізує спосіб вибору маршруту куди поїхати - як це працювало в Індії, та і впринципі будь де. Плану було доїхати до самооої південної точки Індійського контененту, там де він своєю пікою пікає в Індійський океан.

План діставання був простий - знайти будь які квитки та подивитись великі міста на шляху, які можуть бути цікавими - тож так ми і потрапили у Трумпумпум. Місто було знов чистіше своїм побратимів північніше, але нічим особливим не здивувало, окрім того що нас не впустили у храм (той що вночі сфотканий) тому що ми - іноземці. Отакот.

Цікавіше стало вже по дорозі на саму піку Індостану. Найцікавіше звісно було Лі - в неї в Генерал клас з'явився прихильник - низенький, лисоватий індусік в окулярах з наплічником "Аппле" - типовий нєпрімєтний манячєло з фільмів, на якого ніхто ніколи не подумає.

Парніш закохався одразу і без забуття, і тому дізнавшись у Лі куди вона їде, а потім побачивши що ще є якійсь додатковий білий в ролі мене, скромно сидів через декілька місць і пильнував квітку свого життя (тобто коли я нарешті кудись зкинку;)

Кохання хлопця згубило, і він навіть вирішив не виходити на своїй зупинці (тріллєр да і Толька). Поглядуючи абсолют бєзпаліва із-за бильців сідушкі час від часу, на кінцевій (отой краї Індії куди ми і їхали - Канякумарі), він абсолютно нєпрімєтно (ви вже зрозуміли що він майстер конспірації?), наш Амур вийшов і всіляко намагався зробити вигляд що от прям зараз він йде по справах, але то в око щось потрапить, то підступний штудок на туфлі розв'яжеться.

Так уж виходило, що він всіляко був поруч, чи сіли ми води попити, чи у касі щось дізнавались;)
Я звісно пропонував Лі не заважати цій явно - судьбі з нєбєс, але вона не сильно розділяла мій оптимізм про низеньких лисоватих-дітей напів-індусят.

Менше з тим, коли я вже зовсім бєзпалева знімав Амура на камеру раз 20ий (тааак, на ютубчє ви будете все ліцезрєть вживу), він раптом як Флеш побіг на автобус, і - все. Лі вже була розчарована (раділа) що він зник, але я то знав - автобус коханню не завадить і ми його ще зустрінемо через 10-15 хвилин по моїх розрахунках.

Можливо, мені судилося бути ангелом, який зводить серця, тому що я привів голубку до голубця - звісно ж парніша чекав на цьому попсовому краю Індію, і всіляко очами шукав своє щастя.

Потім ще було години дві спроб підступити, але як хвилі океану розбивались об твердий камінь Індії, так погляди закохоних очей тонули у відсутності відповіді української ластівки..

Я було вже не міг на це дивитись, бо серце країлося моє і я наважився на відчаяний крок - відійшов подалі.. Я розумів що ластівка завжди маячила біля сокола (бляха, себе хоч не образив ;D), тому зібравши волю в кулак, я зайшов подалі і юний орел зрозумів мій натяк..

Далі майже пряма мова омріяного серця (тобто Лі), правда мені явно дісталась коротка версія: він спитав в якому я готелі зупинилась, і щось там про номер (чи інста, може запамятовал).

Отако баснь ся вам діти - кохайтеся, чорноброві, та не з москалями!