Андріївський узвіз, Київ

16404

Координати: 50.459758, 30.5166185
Тип місця: Мальовнича природа, Архітектура
Вхід: Безкоштовний
Парковка: Не облаштована
Офіційний сайт: http://uzviz.com.ua/
Доступність для людей з вадами руху: Частково
Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ Андріївський узвіз, Київ
9 вересня кожного року Андріївський узвіз святкує свій день народження.
 
Вздовж вулиці багато художніх галерей, центрів сучасного мистецтва, театрів та музеїв. Тут жили видатні діячі науки та культури: вчені, письменники, композитори, художники скульптори. Ймовірно, що ідучи узвозом, ви пройдете стежками російської імператриці Єлизавети Петрівни, Тараса Шевченка, Михайла Булгакова, Олександра Вертинського.

Чим приваблює Андріївський і що тут є цікавого?
Прийдіть сюди вранці, до початку метушні. Ви побачите Андріївську церкву у світлі сонця і послухаєте вранішню київську тишу, що у цій частині міста неабияка розкіш. Спустившись з верхнього майданчика Андріївського узвозу, ви потрапите до невеличкого скверу одразу за Андріївською церквою. У сквері є Алея художників, де виставляються на продаж картини, тому прогулянка буде схожа на вернісаж. А десь за сотню метрів є великий видовий майданчик з альтанкою. Звідси можна побачити краєвиди Дніпра з незавершеним Подільсько-Воскресенським мостом та будівлі Подолу. Тут дуже тихо і не чутно, як вдень шумить Андріївський узвіз.

Андріївська церква – пам’ятка готичної архітектури, збудована за проектом Бартоломео Растреллі на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни. Це єдина церква без дзвонів. За легендою, колись на місці Києва було море. Там де апостол Андрій Первозваний поставив хрест і позначив місце для храму – вода пішла під землю. Якщо дзвони задзвонять знову, вода вийде на поверхню та затопить Київ.

А ще на початку XX століття стався курйозний випадок. Одна з місцевих газет написала на 1-ше квітня, що в Андріївської церкви впали дзвони. Це мав бути першоквітневий жарт, що розважив би обивателів. Але натомість здійнявся неймовірний галас. Місцеві жителі лише тоді помітили, що церква дійсно без дзвонів. Тож жарт прийняли як чисту правду, що не сподобалося тодішній місцевій владі.

Біля Андріївської церкви стоїть улюблена скульптура гостей та жителів міста – пам’ятник Проні Прокопівні та Голохвастову з комедії «За двома зайцями». Герої відображені у момент, коли Свирид Петрович, ставши на коліно, пропонує Проні руку та серце. Фільм вийшов на екрани у 1961 році. Пам’ятник відкрили в 1991 році. Місце вибору пам’ятника- не випадкове. Саме тут знімалися фінальні кадри фільму, де викрили недолугого жениха Голохвастова. До речі, під дзвони Андріївської церкви, яких насправді не існує. Але на таку деталь ніхто не звернув уваги, бо фільм став надзвичайно популярним.  Комедія увійшла в золотий фонд радянського кінематографу. А на її кадрах можна побачити панорами Подолу, Дніпра та Андріївського узвозу.

Потерти перстень Проні Прокопівни й жука на фраці Голохвастова – вірна ознака того, що вам пощастить у коханні.

Через дорогу навпроти церкви – будинок №34. Зараз там розмістився театр «Академія», художній салон та виставки. На чорно-білих фото старожилів це – «будинок-терем». Для дітей це точка старту улюбленої зимової забави: звідси малеча спускалася з Андріївського узвозу на санках. Санками часто були звичайні двері, що знімалися з петель. Будинок будували у 1900-1901 роках для домовласниці Євфросиньї Столяренко, пізніше його купив відомий київський купець Андрій Петрович Слинько. Назву свою він отримав ще у дореволюційні часи завдяки двом шатроподібним куполам, оздобленим листовим сріблом . Пізніше їх прибрали, бо будівля недоладно виглядала на фоні Андріївської церкви, та й взагалі, була дуже громіздкою в міському пейзажі. Мистецтвознавець Сергій Гіляров якось назвав їх «безглуздими вишками у вигляді пузатих розмальованих чайників». Цей будинок – осередок життя його колись відомих мешканців. Тут жили професор університету Житецький, сходознавець Кезма, Журналіст Совенко з дружиною, оперною співачкою Новоспаською. Під час київських гастролей Шаляпіна Надія Новоспаська була його партнеркою. Пізніше в домі жив письменник Григір Тютюнник.

«Заглянути в вікна» будинку та побачити життя його мешканців у деталях можна в «Музеї однієї вулиці», що на Андріївському узвозі 2б. Саме так побудована експозиція музею – ви йдете і заглядаєте у вікна жителів вулиці у різні часові проміжки. Будинку №34 там присвячено кілька вітрин.

Почніть з музею, якщо на Андріївський узвіз ви прийшли, як до підніжжя Евересту, зі сторони Контрактової площі. В 2002 році він став номінантом Європейського музейного форуму – міжнародної організації під покровительством ради Європи і під патронатом Королеви Бельгії Фабіоли. Це єдиний український музей, що приймав участь у форумі. Музей працює з 1991 року, а його колекцію почали збирати у 1989-му. Тут зібрано чимало історій про цікаві випадки, міські байки та курйози з життя видатних жителів вулиці у різні часи. Саме там, до речі, можна побачити й іншу сторону життя узвозу. Колись це був квартал червоних ліхтарів. Та формат вулиці змінився після того, як сюди переїхав набожний письменник Муравйов. «Квартал червоних ліхтарів» потім змінив локацію і з’явився на вулиці Ямській. Сама будівля музею з’явилася у кінця XVII – на початку XX ст. як частина великої садиби, що з кінця XVIII ст. належала київському купцю Філліпу Лакерді. 
 
До речі, поряд з Музеєм однієї вулиці є ще кілька цікавих споруд. Якщо відійти трохи за ріг, де Андріївський узвіз перетинає вулиця Боричів Ток , то можна побачити 15-ти метровий мурал із зображенням українки. Ця пам’ятка сучасного стріт-арту називається «Відродження» і створена в 2014 році в рамках фестивалю «Французька весна» художником-муралістом Жульєном Малланом (відомим як Seth) та українцем Олексієм Кисловим. Він символізує відроджений дух України. Адреса будинку з муралом: Боричів Ток, 33/6а.
 
На Андріївському узвозі знаходиться музей Булгакова, знаний також як Будинок Турбіних. Тут у будинку №13 письменник провів 13 років, де жив разом із своєю родиною. А пізніше його колорит, мешканці, та невигадані історії з’явилися у п’єсі «Дні Турбіних». Будинок увійшов у двадцятку найкращих літературних музеїв світу. Надворі біля музею, вилитий з бронзи, «сидить» сам Михайло Булгаков. Улюблена «фішка» гостей – присісти поруч з ним на лавку та сфотографуватися. А також – потерти носа йому на щастя. Саме тому, булгаківський ніс так вилискує у порівнянні з іншими деталями пам’ятнику, які дещо потьмяніли з часом.

Трохи вгору стоїть дерев’яний будинок-терем у російському стилі на Андріївському узвозі 19а. Мабуть, собі подібних він у місті не має. Він пережив знесення хат-мазанок, пожежі та дві реконструкції. Остання була у 1982 р. приурочена до дня 1500-річчя Києва. Це садиба, що складається з двох будівель: фасадного будинку та двоповерхового флігеля за ним. На початку XX ст. ця садиба належала дворянці М.Чигринцевій. А зараз там художній салон та ресторан автентичної української кухні, де можна смачно попоїсти перед тим, як підійматися на узвіз, у пошуках цікавих місць.
Таких місць на узвозі багато, і у кожного є своє улюблене.

Наприклад, шукачів містики приваблює будинок №15 на Андріївському узвозі. Це - замок Річарда, відомий як «Будинок з привидами». Збудований у стилі британської готики та названий Віктором Некрасовим в честь короля Річарда Левине Серце. Дім завжди розлякув нових власників дуже швидко. Адже всі, як один, чули з його стін стони та завивання, від яких холонула кров. Так пішли чутки, що в будинку живуть привиди. Але сучасні історики спростовують цю теорію. Насправді ж, під час будівництва робітники замурували у стіни пляшки, щоб помститися сварливій хазяйці.

Одразу за замком Річарда є круті старі сходи, що стрімко прямують вгору. Майданчик, до якого вони ведуть – улюблене місце романтиків. Навіть одна з лавочок зроблена у формі губ. Тут відкриваються мальовничі краєвиди Києва та видно дахи будівель найстаріших мешканців Андріївського. Один з них можна побачити поруч внизу – двоповерховий дім, навколо якого звичайний хазяйський двір. Сім’я його теперішньої мешканки заселилася сюди у 1912 році. За будинок пропонували чималі гроші в десятках мільйонів доларів. Та хазяйка відмовилася. За її словами, «на Андріївському є особливий дух, який не відпускає своїх мешканців. І це дорожче за будь-які гроші».

Сам замок Річарда стоїть на горі Уздихальниці. Називається так вона тому, що за легендою, навпроти гори знаходився воєнний загін київської дружини. Жінок сюди не пускали. Але ті, що сумували за коханими найбільше, піднімалися сюди, махали хустинкою та зітхали. А ще є простіша версія: піднімаючись на гору люди зітхали з полегшенням. Уздихальниця вперше згадується у літописах XVI ст. Колись вона була вище Замкової, другої гори поблизу Андріївського узвозу. Тут стояв замок київського воєводи Володимира Ольгердовича. Щоб захистити замок від обстрілів з вищої гори, Уздихальницю «принизили», тобто підкопали.

Біля замку також проводили публічні страти злочинців, тож гора також відома як «кривава». У давні часи гору ще називали Києвицею. У деяких словарях ця назва – синонім слову «відьма». Київ – відьомське місто і відьмам тут жилося добре, бо офіційну розправу згідно «Закону про відьмацтво» тут вчиняли не часто. Здебільшого, це був самосуд. Старожили розповідають, що під час будівничих робіт на горі викопали чимало осинових колів. Наче б-то саме тут і ховали вбитих відьом.
 
Замкова гора
В Україні відьми проводять шабаш три рази на рік: у Вальпургієву ніч, в Петрів день (29 липня) та на Івана купала (7 липня). Але переддень 1-го травня вважається міжнародним відьмацьким днем. Тож за повір’ям, на шабаші відьми збираються саме на Замковій горі.

В 1482 р. замок Ольгердовича знищив кримський хан Манглі Герей, та в 1532-1545 роках його відновили. Пізніше, вже в 1651 році замок спалили запорізькі козаки. Потім тут започаткували кладовище для населення Подолу у 1816 році. З 1854 року цією горою володів Фроловський жіночий монастир, що й досі знаходиться біля підніжжя гори з боку Подолу. Кладовище функціонувало до 1921 року.

Сьогодні Замкова гора - це пристанок для язичників, сатаністів та прибічників інших культів. У 2008 році тут з’явилися дві дивні споруди. Одна у вигляді шестерні з місцем для вогнища в центрі, друга – у вигляді червоного куба. Монахині вважають, що це вівтарі сатаністів, які регулярно проводять тут свої обряди.

Гори Замкова та Уздихальниця входять до історико-архітектурного комплексу «Древній Київ», що є частиною невеликого природного парку в районі Подолу. З замкової гори можна побачити Воздвиженку – новий елітний мікрорайон, що зветься «мертвим містом». На Воздвиженку можна потрапити з арки в будинку №34, що на Андріївському узвозі. Це колишня вулиця Гончарна, де жили ремісники та розміщувались виробничі цехи. Пізніше, в XVII ст., це був купецький район.

Забудова Воздвиженки почалася в 2000-му році. Та елітна нерухомість, яку тут побудували, до цих пір не продалась. Тому тут завжди безлюдно.  Прогулянка по Воздвиженці з її гарними забудовами, численними кафе та ресторанами, завжди залишає багато спогадів. Серед них - відчуття самотнього, безлюдного місця. Але заради гарних фото та тиші, сюди варто завернути вулочками з гоміркого Андріївського узвозу.

Андріївський узвіз – єдина вулиця у Києві, що має власний сайт (uzviz.com.ua). За популярністю відвідування вулиця друга після Хрещатику.
 
Автор: Світлана Солодка
Історія вулиці
Залишити відгук
Ім`я
E-mail
Текст коментаря
Оцінка для продукту
CAPTCHA *
Цікаві місця цього регіону (0)
Copyright MAXXmarketing GmbH
JoomShopping Download & Support