Старе місто, Львів

У моєї подруги є прекрасна книга з історії Львову. Сторінок так на 600 маленьким шрифтом. І це тільки перша частина з трьох. Тому в цій статті фізично неможливо вмістити вичерпну інформацію про центральну частину міста. Щоб не перетворювати її на вікіпедію, ми з вами просто трохи прогуляємось старим центром та багатенько залишимо на майбутнє.

Наша прогулянка починається біля Оперного Театру, який є, мабуть, на всіх сувенірах зі Львова та на банкноті 20 гривень. Окрім того, що сама будівля театру — витвір мистецтва та пам’ятка архітектури, вона стоїть прямо на річці. Саме під театром з’єднуються Полтва та її найбільший приток. А гуляючи проспектом Свободи, ви гуляєте буквально по водах річки, яка тече під вулицею.

Майже вся Полтва та її притоки сховані в каналізаційні колектори, які йдуть під різними вулицями міста. Вони приваблюють істориків та дигерів, а свого часу склали значні трудності при будівництві Оперного театру. Через особливості ґрунтів довелось будувати спеціальний стрічковий фундамент (який все одно частина інженерів вважали ненадійним). Як бачимо, фундамент досі вдало справляється зі своїми обов’язками.

Від оперного театру пройдемось повз сухий фонтан та завернемо на вул. Низький Замок. Її названо на честь зруйнованого у 1802 році замку (відповідно Низького, на протилежність Високому). Одразу біля проспекту Свободи тут розташовано вернісаж, на якому можна купити сувеніри, вишиванки та хендмейд вироби.

Після вернісажу ми проходимо повз Преображенську церкву. Одну з цікавих деталей церкви видно прямо з вулиці. Це артилерійський снаряд, який в 1919 році влучив в будівлю, але не вибухнув. Його вирішили перетворити на пам’ятку та залишили в стіні, трохи наплутавши з вказаною поряд датою події (5.1.1919 замість 6.1.1919).

За Преображенською церквою завертаємо праворуч, а на наступному перехресті ліворуч — прямо до Вірменського собору. Загалом Вірменська — одна з найгарніших вуличок старого центру, обов’язково неквапно прогуляйтесь нею у вільний час. Тут розташовані декілька знакових львівських ресторанів. Сам же Вірменський собор збудовано наприкінці 14 сторіччя. Він є частиною Світової спадщини ЮНЕСКО та єдиною культовою спорудою Вірменської апостольської церкви на заході України. Прогуляйтесь територією собору (він має багацько споруд окрім головної) та зазирніть всередину, помилуватись яскравим оздобленням та зануритись у глибоку тишу та спокій.

Вірменською прямуємо до повороту праворуч — на вул. Друкарську та далі нею. Заходимо в музей-аптеку (там є підземне приміщення з дуже цікавою експозицією, квитки у аптекаря) і виходимо на площу Ринок.

Залізти на маківку ратуші, на оглядовий майданчик — то львівський must have та суб’єктивно одна з головних атракцій міста. Особливо якщо потрапите на час, коли дзвенить дзвін :)

Ратушу збудовано в середині 14 сторіччя після набуття Львовом права на самоуправління. В ній до сьогодні знаходиться частина підрозділів міськради, і коли ви прямуєте до сходів на маківку, то проходите повз сумлінно працюючих державних службовців. Перша ратуша була дерев’яною та згоріла в 1381 році. В 1404 році на вже відновленій ратуші встановили годинник. Після цього будівлю багато разів оновлювали та укріплювали.

В будівлі ратуші також працював суд та знаходились приміщення трьох тюрем. Члени міської ради та суду були з найбагатіших мешканців Львову, і часто судові рішення були далекі від справедливих. Через це навколо ратуші сформувалось декілька темних легенд. Наприклад, одна з них розповідає про чорну труну, яка літає коридорами перед виконанням несправедливого вироку.

У 1826 році через недбалі будівельні роботи вежа ратуші розвалилась. Для будівництва нової довелось повністю розібрані навіть вцілілі залишки попередньої будівлі. Нова ратуша була значно більша та вища за стару, але простояла теж недовго — 1848 року вежа згоріла. Її відновили вже в теперішньому вигляді у 1851 році.

Кожен будинок на площі — пам’ятка мистецтва, архітектури, історична спадщина або все разом. Більшість з них побудовані у 16 ст. та багато разів переплановані, відреставровані. Нумерація будинків-кам’яниць тут йде за годинниковою стрілкою, тож ми зробимо коло разом з номерами та подивимось на найцікавіші історії площі.

У будинку №2 деякий час знаходилась перша львівська поштова служба, а в 19 ст. тут працювала книгарня та по суті клуб місцевої інтелігенції.

Будинок №3 — Вільчківська кам’яниця, відома сумною любовною історією про Ганну Вільчек, змагання за руку та серце якої закінчилось дуеллю та загибеллю одного з претендентів (того, якому дівчина відмовила).

Будинок №4 — Чорну кам’яницю — було побудовано з білого пісковику. Але через те, що місто опалювалось дровами та в повітрі постійно було багато сажі, будинок поступово набув чорного кольору. Зараз тут міститься відділ новітньої історії Львівського історичного музею.

В будинку №6 розташована одна з найяскравіших атракцій площі — Італійське подвір’я. Багато років після побудови тут був винний бар для найбагатіших мешканців міста. Зараз в будинку розташовано Львівський історичний музей, але традиції подвір’я залишились незмінними ;)

Будинок №9 руйнували та будували заново щонайменше двічі. Майже всю свою історію він слугував резиденцією польських королів.

Кам’яниця №23 належала одній з найзаможніших родин Львова — Шольцам. Вони мали декілька будинків тут, але навіть вони не змогли обійти закон, що дозволяв будинкам мати лише три вікна, що виходять на площу Ринок. Але з боку Катедральної площі кам’яниця займає більшу частину кварталу.

Будинок №28 належав родинам аптекарів та лікарів і до наших часів дійшов у майже незмінному вигляді.

Кам’яницю №45 зроблено з двох об’єднаних разом будинків, тому вона має шість вікон замість звичайних трьох. Тут довгий час містилась єдина на Галичині фабрика свічок та виробів з воску.

Завершивши коло площею Ринок, ми вулицею Ставропігійською виходимо до церкви Пресвятої Євхаристії (Домініканський собор). Вперше церкву на цьому місті побудував у 18 ст. князь Лев Данилович для своєї дружини — принцеси Констанції з Угорщини. У 1550-х (джерела вказують різні дати) собор опинився у центрі збройного конфлікту: староста Лукаш Ґурка з Ленчиці обстрілював його з гармат, щоб заставити монахів віддати йому Гальшку Острозьку, найбагатішу спадкоємицю Речі Посполитої на той час, яку він вважав своєю законною дружиною. Конфлікт закінчився тим, що було зруйновано водогін до собору і монахи змушені були віддати Гальшку. У 1748 році будівлю собору довелось демонтувати, бо вона була майже зруйнована. До 1764 року на цьому ж місці звели нову церкву, яка працює і досі (з невеликою перервою на час радянської окупації).

Від Домініканського собору ми виходимо прямо до скверу На валах та Порохової вежі. Саме з цієї вежі Лукаш обстрілював Домініканський собор. А також це — єдина вціліла оборонна споруда старого Львову. Її використовували і як склад пороху (логічно через це вона й отримала свою назву), і як склад зерна в мирні часи, і як міський архів. У 1950-х вежа була відреставрована спілкою архітекторів міста та стала їх основним приміщенням. Тоді ж на вході розмістили статуї левів. Зараз ці скульптури — серед найцінніших збережених в місті витворів мистецтва. Зараз тут знаходиться Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа».

Біля порохової вежі ми закінчуємо нашу невеличку екскурсію, яка, на жаль, охопила може 10 відсотків цікавинок старого центру.

Від порохової вежі ви можете піти вверх до Меморіалу Героїв Небесної Сотні, з якого відкривається чудовий краєвид на місто. З нього маршрут логічно продовжується до Високого Замку та парку Знесіння.

З іншого боку на вас чекають Арсенал, площа Митна та вулиця Пекарська. Та обов’язково поверніться сюди ввечері — весь центр дивовижно освітлений, особливо собори!

Перші офіційно зафіксовані в літописах згадки про Львів датуються 1256 роком. Але є археологічні докази того, що люди жили на цій території щонайменше за 100 років до офіційної дати. Центром Львова в ті часи була сучасна площа Ринок, зовні його захищали укріплення на Високому Замку та річка Полтва.

Місто було розташовано в центрі Галицько-Волинського князівства, і більше того — на перехресті торгових шляхів. Тому воно розвивалось та зростало дуже швидко, а у 1272 році стало столицею князівства.

Центр було перенесено до проспекту Свободи після захоплення Львова поляками у 1349 році. Площа міста з укріпленнями в ті часи становила 0.5 км² (зараз — 149 км²).

Тогочасний Львів був здебільшого дерев’яним, тому пожежі траплялись регулярно. Найбільша в 1527 році знищила місто та передмістя майже вщент. Після цього влада заборонила будівництво з дерева, чого містяни, звичайно, не дотримувались. Тому локальні пожежі виникали регулярно. Поступово більшість будинків все ж замінили на кам’яні. Цей процес завершився приблизно в кінці 16 сторіччя, і саме ці будинки ми зараз бачимо в старому центрі.

Як доїхати

Від залізничного вокзалу до центру можна доїхати трамваєм №1, №6 чи прогулятись 30-40 хвилин вул. Городоцькою. З аеропорту до вокзалу курсує маршрутка №199.

Якщо ви приїхали до міста на своєму авто і ви тут вперше — зауважте, що в центрі може бути проблематично знайти місце для стоянки.

P.S. Всім, хто цікавиться історією міста, дуже рекомендую книгу Б. В. Мельника “Вулицями старовинного Львова”. Цікаво, глибоко, від людини яка дійсно знає свою справу. Значна частина статті написана саме завдяки цій книзі.