Щось я якось давно не писав про Молдавські пригоди. Тим паче що не все потрапляє в об'єктив мого фотоапарату, тож куди ж без пояснітєльной запіські до дипломної роботи!?
Так і жівьом.
Прокидаєшся від шуму вітру та хвиль. Відкриваєш очі - а навколо намет, заповнений сонячними променями. І тут ти розумієш - який кайф просипатись не на роботу в темній спальні, а у сповненому життям всесвіті посеред теплого, літнього, морського ранку.
Але вже час висунути носа и подивитись де ми опинились, бо ж о 12 ночі, коли ми йшли навпомацки, зрозуміти де ти є особливої можливості нема.
Телепортувавшись з намета у Приморське, прийнявши сонячні та морські ванни, познімавши селфі відео та поточивши що знайшлося у закромах вітчизни-наплічника, ми вирушили до наступної контрольної точки\ачівкі Олексія - Вилкове.
Всі чули про а-ля українську Венецію. Але нам почути мало, треба побачити. І бажано не на фоточках, а вживу. Тож не довга пішохідна прогулянка, душ на якійсь базі відпочинку, стопчик і ми вже посеред Вилково. І тут ми розуміємо, що це просто містечко, але де всі ті річочкі, де собтсна плавати на каноях?
Допросивши декілька місцевих, нам кажуть що вам треба річковий вокзал. І собстна тут раптом опиняються місцеві малиши, які за 100500 грошей пропонують нам супер-пупер-крутий тур. Ми то звісно не олені, і кажемо дззянькуємо, дуємо далі, але вони наполегливо пропонували ще декілька турів, з меншою ціною, але зрозуміло було що то розвод. Завжди спочатку тре дізнатись всі ціни, а там вже видно буде.
Дотільопавши до Річкового вокзалу (Якщо що ось тут інфа про нього та координати: Річковий вокзал, Вилкове), ми побачили дві пропозиції. Перша ж тьотька заломила знов неадекватну ціну (хоча менше ніж місцева школолота), після чого моє відсутнє єврейське коріння придумало коварний план: на камеру поміж цих двох точок розказати які неадекватні ціни у Вилкове і т.д., а-ля репортаж)) І вже після цього підходити до другої точки питати ціну. Вони подумають що ми зараз розлякаємо "зарождающийся туризм", і тому назовуть нам нормальну ціну. І знаєте шщо!? Проконало! Нам вони назвали щось аж не в тричі дешевше, ніж у попередньої тьотькі, плюс до цього включені острови, екскурсовод та навіть обід! Обід Карл!!!!111
Я чесно кажучи, вже не пам'ятаю скільки вийшло з людини, але ми задоволені собою, дочекалися автобуса з екскурсією, до якою приєдналися і погнали плавати.....
Дивно було плавати по кордону. Сидиш такий, а справа в 100 метрах румуни на тебе з кущарів зиркають, а зліва українці купаються. Загалом прогулянка на катері була крута, у відео-щоденнику самі все побачите. А гостинний прийом одної з жительок острова (у Вилково купа островів де живуть люди), з дуже багатим столом, трав'яними чаями, медом, домашнім вином - це просто омномномішще! Це не передати, а треба скуштувати.
Загалом місцеві густо промишляють рибою, при совкє дуже багато вирощували полуницю, а зараз дуже багато відправляють очеретів (камЫшей) у Європу (якийсь еко- прикол з дахами). А поплавати можно тільки по великим розливам річок, а ті що зовсім маленькі, доступні тількі восени або осінню, а влітку це напіболотця де тільки пішки ходити;)
Довольні життям, об'євшияся, накупавшияся, ще й автобусом покатавшияся, який вивіз нас з цього Вилковського кутка (з тою екскурсією нас підкинули), ми раптово зрозуміли що можемо опинитися у Молдові вже сьогодні, хоча планували 1-2 днями пізніше. Ну то ж раніше не пізніше, і ми вирішили дати жару на Болград - доволі велике містечко, що мало допомогти нам дістатися коооооо-рдону.
Стоп був вприницпі не поганий, що трішечки очагощалося АДДДСКІМ сонцем в макітру, і ось під самий вечір ми ловимо болгара, який румун (по докумєнтікам), але їде до Молдови з сином. Він нас підкинув до самого поста на кордоні, де ми з ним розпрощалися, я здобрив рідну землю у кущиках та з паспортами ми рушили до мети..
Варто відмітити, що ми особливо нічо не гуглили і просто чули що в нас з Молдовою "безвіз". Але більш за все напрягало те, що в Україні був якраз призив до армії, і дехто переймався що нас не тільки розвернуть, але й одразу знімуть в нацгвардію :D
Підійшовши до кордону наш товстенький офіцер спитався тільки із серії "Як справи, що там у Молдові?", а ми:
- Мандруємо (при цьому знатно тряхнувши баулами).
Він ну окі, гарної дороги, і віддав нам паспорти. Він не те що на нас уваги не звернув, навіть як би і звернув, у нього там і комп'ютера на посту нема. Та і спекотно сьогодні, ліньки щось робиць. Тож ми довольні тим, що подолали перший рубєж, двінули до молдавського флажку в 100 метрах. Підійшовши туди, нас з добродушною посмішками привітала дівчина та хлопець прикордонники. З цікавістю спитали мов "Туристи, подорожувати?" Ми "так". Вони здивовані мов "Як?", ну ми типу "Автостопом". Вони стандартно-здивовано мов: "А де ж ночувати?" - Ми "Ну кауч, намет".
Вони з виглядом заціну які ми круті мандрівники, ставлять нам штамп, та кажуть, "Якщо що, в нас безкоштовний ВайФай, тож можете там подзвонити батькам" ..\в пентагон, скачати собі карти, запостіть постік, фоточку в інстаграм, загуглити що таке "ідлуадліоауді".
Ми їм щиро подякували за гостинність та відчалили вперед.
