Всі кажуть, що зранку треба бігати. От і ми вирішили побігати щоб встигнути на електричку;)
Ми прощалися з комфортом. Дотягнули на потязі до Одеси, було де зупинитись, а тепер було саме те відчуття очікування пригод.. Ми не знали як будемо їхати, що нас очікує, де будемо зупинятись, і навіть що будемо дивитись. Те саме відчуття просто місця, куди треба дістатись, не дивлячись ні на що. Це підігріває мене поринати в дорогу до нової мети, в дорогу по пригоди та в невідомість з головою.
Тож ми тряслись електричкою до Білгород-Дністровський, пускаючи слюнькі на блакитне, таке манящщщще морєчко. Щоб хоч якось відволіктись в електроні ми познайомились з хлоп'ятами які також їхали подивитись на, як ми від них дізнались, щонайменш 2,500 річну фортецю.
Висипавшись з електрону, та подивившись на мапу, ми зрозуміли що всі шляхи ведуть до фортеці. А ще що в БД (Білгород-Дністровському) купа адвокатів. Вони там всюди! Кількість вивісок саме з адвокатами перевищує всі норми))) Мабуть це українська альтернатива добре відомому містечку в фільмі "Траса 66".
Сонце жарило макітру нещщадно! Як би був термометр, він би вибихнув, а уламки б розплавились та випарились. Але нам було пофігу, нам хотілося пошвидше побачите цю велич. Тож пробігаючи вуличками південного міста, ми доволі швидко опинилися на поляні, де вдалечині майорів величезний мур справжньої фортеці.
Але чому ж справжньої!? Чи всі інші підробки!? Нє, всі інші не зберегли величезні декілька метрові паркани, перед якими в глиб викопані величезніші ями, вони не мають декілька систем стін. Ця фортеця тільки навколо вражає на раз! Як тільки ти заходиш всередину, ти наче переміщаєшся в давні часи, а як проходиш перше подвір'я, у серединну території фортеці, то перед твоїми очами так і розкривається видовище, наче ти в давніх часах, люди ходять зі збруєй, або ж тихе-мирне середньовічне життя південного осередку якоїсь імперії.
Сповнені приливом сил (наплічників на спині ж нема) ми гоцали по цій фортеці вздовж і в поперек, залазили на стіни (звісно ж де є вивіска по стінам не ходити), пхали голови у підземелля та у башти, влаштовували середньовічні поєдинки. Єдине що ми не робили, та то розкопки.. І то бо лопати в рюкзаках забули=(
Вдоволь набігавшись півдня по масонській фортеці, настав час рушити далі. Попереду ще було 130км "нарешті" автостопу до Вилкове, а в ідеалі, до моря:)
Поки ми пішки йшли з БД, ми прийшли до Успіху, потім до церкви і до м'яча, що впринципі було вже не погано. І ось нарешті автостоп! Ну як автостоп, 2 годинки "гуляній" вздовж дороги. Машин ну дууууже мало, плюс два хлопця стоплять, всім стрьомно, от ми і застрягли. Але потрошку, потрошку, ми вийшли\виїхали з міста і зрозуміли чого так все погано то було. Такої мертвецькі вбитої дороги я в своєму житті ще не бачив!)))))
Щоб зрозуміти масштаб трагЄдії, найкращий варік був то рухатись не по "асфальту", а по полям навколо, там вже накатані з обох боків 2-3 і більше-рядні швидкісні траси, по котрим всі "2 машини на годину" і катають. Тільки ось іноді з озерами і ріками вони, але це все ж краще аніж "дорога";)
По такій магістралі ми доїхали до розвилки на Вилкове, і застрягли знов, але ще краще. Шо ми тільки не робили, як не танцювали, але всьо, пріплилі.
В такі моменти розумієш що іноді автостоп то не є круто, бо сонце смалить, ти чотири години трешся на одному місці і не туди, і не сюди. Навіть і не згадаєш, що ми тільки не робили і як не плясали. Знімати вже все було впадло, тож частина пригод залишилась "за кадром".
Вечір вже наближався і починав нам маячити червоними променями. Після такої спеки жахливо хотілось до води тож ми зробили отчаяний поступок - сіли на маршрутку! :О
Але це нам і не дуже допомогло, бо проїхали ми трошки, а нам до моря і Вилкове залишалось ще км 30 по пустій трасі. Ми вийшли з маршрутки, і з нами вийшов хлопець, який також йшов в той бік додому. пішки
Так, в сутінках ми опинилися фіг зна в якому селі, і просто тупо йшли в бік моря, думали хоч пішки ті 20 км які залишились дійти. Аж раптом нас гукнула з якогось куща дівчина. Підбігає, каже, "Мандрівники?! Автостопом?? Я теееж"))))
Потім 12 година ночі. Поміж тіней баз відпочинку шлях до узбережжя. Шум моря. Намет. Солодкий сон - ми дістались до заплановоної контрольної точки.
Це був насичений день. А щоб показати те що не напишеш словами, дивіться в третьому епізоді #FINDWAY to Moldova: море з форточки в електричці, 2500 років легенд і, звісно, рєптілоїдна фортеця! ;Ж
Насолоджуйтесь переглядом, та якщо Вам нра те що я роблю, репостіть та підписуйтесь на мій #тревел YouTube канал: https://www.youtube.com/c/FindwayUa
Всім літнього тепла осіінню! ;)Р